ДПСУ повідомляє, що Судом касаційної інстанції підтримано позицію контролюючого органу щодо правомірності прийнятих рішень, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за «військовий збір», донараховано зобов'язання зі сплати єдиного податку з фізичних осіб та застосовано штрафні санкції.
Аналізуючи доводи позивача про те, що в межах спірних правовідносин з реалізації нерухомого майна він діяв як фізична особа, а не як фізична особа - підприємець, Верховний Суд вказав таке: «фізична особа - підприємець» та «фізична особа» мають різний правовий статус, у тому числі й у сфері оподаткування. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки – підприємця. Слід зазначити, що набуття фізичною особою правового статусу «фізична особа - підприємець» - це не обмеження такої особи у її конституційних правах щодо свободи підприємницької діяльності, а насамперед набуття такого юридичного статусу, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Верховним Судом зауважено, що юридичний статус «фізична особа - підприємець» сам по собі жодним чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право- та дієздатності. Тобто фізична особа, перебуваючи у статусі суб'єкта підприємницької діяльності, може здійснювати договірні відносини від свого імені, як фізична особа.
Разом з тим слід враховувати таке: при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких – як фізична особа. У цьому випадку комплекс послідовних цілеспрямованих дій позивача з продажу нерухомого майна (судами встановлено, що позивачем було реалізовано двадцять три будинки) слід кваліфікувати саме як систематичну підприємницьку діяльність. При цьому сам лише факт підписання зазначених договорів купівлі-продажу нерухомого майна без зазначення статусу позивача як підприємця не є свідченням непов'язаності таких операцій із підприємницькою діяльністю.
Верховним Судом також зазначено, що суди в питаннях оподаткування мають виходити з того, що відсутність у особи відповідного правового статусу у таких правовідносинах через нехтування такою встановленими законодавчими вимогами та відсутністю правового механізму примусу, не може слугувати перешкодою для застосування до отриманого позивачем доходу правил оподаткування, встановлених статтею 177 ПК України. Адже законодавець, формулюючи зміст статті 177 ПК України, з огляду на загально-правовий принцип добросовісності, не міг передбачати таку протиправну поведінку платника податку, який ігноруватиме положення чинного податкового законодавства і здійснюватиме по своїй суті підприємницьку діяльність у межах спірних правовідносин не як фізична особа - підприємець, при цьому маючи такий правовий статус у період, що перевірявся контролюючим органом.
Подібна поведінка особи вказує на те, що така особа створює умови, які не можуть мати на меті чогось іншого, крім невиконання вимог податкового законодавства (зокрема, уникнення виконання податкового обов'язку). Відповідні умови можуть створюватися на будь-яких стадіях господарської діяльності, навіть до її фактичного початку. Фактично особа таким чином штучно створює умови для непоширення на неї вимог статті 177 ПК України щодо порядку оподаткування доходів від господарської діяльності фізичних осіб - підприємців. Такі дії вчиняються цілеспрямовано, їх мета – невиконання податкового обов'язку шляхом мінімізації податкових зобов'язань зі сплати ПДФО та ПДВ та відповідно до пункту 109.1 статті 109 кваліфікуються як протиправні діяння.
З огляду на наведене вище обґрунтування колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що в цьому випадку діяльність позивача для цілей оподаткування має кваліфікуватися саме як підприємницька, до нього мають бути застосовані правові наслідки як до особи зі статусом «фізичної особи - підприємця», що обумовлює застосування до отриманого позивачем доходу правил оподаткування, встановлених статтею 177 ПК України, а формальне незазначення позивачем у межах спірних правовідносин відповідного правового статусу, за умови існування вказаних сутнісних критеріїв, не може бути підставою для звільнення від оподаткування здійснюваної ним діяльності у встановленому податковим законодавством розмірі.
Отже, Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №480/293/20 касаційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області задоволено; постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2023 скасовано; рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.11.2021 залишено в силі.