Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Нагадаємо, що з 19.12.2011 р. набрав чинності Закон України від 19.06.2011 р. №3384, який містить низку принципових нововведень, зокрема щодо спрощеної процедури припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця, у т.ч. і за принципом мовчазної згоди (докладніше про це ? у Роз’ясненні Державної реєстраційної служби України від 18.01.2012 р.).
За заявленою цим Законом процедурою провести державну реєстрацію припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця за принципом мовчазної згоди можливо шляхом повідомлення про прийняття рішення щодо припинення, яке має публікуватися у спеціальному друкованому ЗМІ.
Таке повідомлення друкується у спеціалізованому друкованому ЗМІ (Бюлетень державної реєстрації) протягом 10-ти робочих днів з дня внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру.
Водночас було внесено зміни і до ЦК — ми зупинимось на ст. 50-1 ЦКУ, внесеній до Кодексу Законом №3384.
Так, за цією нормою, а саме за ч. 1 статті 50-1 ЦКУ, фізособа-підприємець письмово повідомляє державного адміністратора, кредиторів про прийняте рішення щодо припинення її підприємницької діяльності, порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог, що не може становити менше двох і більше трьох місяців від дня опублікування повідомлення про прийняття фізособою-підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності.
Швидше за все, у цьому випадку ми маємо справу з прикрою помилкою, адже законодавці, напевно, мали на увазі державного реєстратора, який проводить процедуру припинення фізособи-підприємця, а не державного адміністратора, діяльність якого пов’язана із дозвільними документами згідно із Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». Причому останній не містить жодної норми, яка би врегульовувала питання припинення суб’єктів підприємницької діяльності. До речі, Заява про припинення діяльності фізособою-підприємцем за формою, затвердженою наказом Мін’юсту від 30.11.2011 р. №3433/5, подається саме державному реєстратору.
Але ця помилка спричинила певні наслідки. Зокрема, йдеться про запити, які надсилаються до Мінекономіки щодо повідомлення суб’єктом господарювання про прийняте рішення стосовно припинення його підприємницької діяльності саме державного адміністраторана виконання вимоги ч. 1 ст. 50-1 ЦКУ.
Мінекономіки, своєю чергою, звертає увагу, що ст. 50-1 ЦКУ стосується питань процедури припинення фізособи-підприємця в частині повідомлення про своє рішення саме державного реєстратора та наступних дій, пов’язаних з таким повідомленням, у т.ч. і повідомленням кредиторів.
Тож, на думку Мінекономіки, повідомляти саме державного адміністратора, тобто особу, діяльність якої пов’язана з дозвільної системою, не потрібно з огляду на те, що таку вимогу не визначено безпосередньо у положеннях Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».
