Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 02.12.2020 р. №4955/ІПК/99-00-05-06-02-06
Державна податкова служба України розглянула звернення щодо податкових наслідків з ПДВ у випадку отримання платником податку помилково перерахованих грошових коштів від особи, з якою відсутні будь-які договірні відносини, надіслане до ДПС листом ГУ ДПС у Львівській області, та, керуючись статтею 52 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі – ПКУ), повідомляє.
Як викладено у зверненні, платником податків на банківський рахунок було отримано кошти від юридичної особи, з якою відсутні договірні відносини. Такі кошти не були визнані платником як попередня оплата за товари/послуги або як кошти за поставлений товар/послугу та були повернуті відправнику.
Згідно зі статтею 1212 глави 83 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до пункту 1.23 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 №2346-ІІІ (далі – Закон №2346), неналежним отримувачем вважається особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Неналежний отримувач зобов'язаний протягом трьох робочих днів від дати надходження повідомлення банку-порушника про здійснення помилкового переказу ініціювати переказ еквівалентної суми коштів банку-порушнику, за умови отримання повідомлення цього банку про здійснення помилкового переказу (пункт 35.1 статті 35 Закону №2346).
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу І ПКУ).
Відповідно до пункту 5.3 статті 5 розділу I ПКУ, інші терміни, що застосовуються у ПКУ і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.
Згідно з підпунктами «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 розділу V ПКУ розташоване на митній території України.
Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 розділу I ПКУ).
Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу I ПКУ).
Отже, у випадку відсутності будь-яких договірних відносин на постачання товарів/послуг між платником податку, який отримав грошові кошти, і особою, що перерахувала такі кошти на банківський рахунок платника податку, та при умові, що в рахунок отриманих коштів платником у подальшому не будуть постачатися товари/послуги, у платника, який отримав ці кошти, не виникає об'єкт оподаткування ПДВ внаслідок такого отримання, а грошові кошти, що помилково зараховані на банківський рахунок платника податку, не включаються до бази оподаткування ПДВ.
При цьому повернення платником податку таких грошових коштів особі, що їх перерахувала, здійснюється у встановлений чинним законодавством термін.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно з нормами чинного законодавства платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання та визначати сутність і відповідність здійснюваних ними операцій тим, які перераховані ПКУ.
Відповідно до пункту 52.2 статті 52 розділу ІІ ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.