ДПСУ розповідає, що судом касаційної інстанції підтримано позицію контролюючого органу щодо правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, яким до позивача застосовано штраф за реалізацію пального без реєстрації платником акцизного податку.
Зі змісту актп перевірки встановлено, та не заперечується позивачем, що позивач не має власних автозаправних станцій, акцизних складів, у тому числі пересувних, не володіє резервуарами, з яких міг фізично приймати/відпускати/відвантажувати пальне.
Разом з тим відповідно до договорів встановлено, що право власності на паливо переходить саме до позивача, а не до третьої особи.
Так само як і в усіх супроводжуючих документах до договорів отримувачем, покупцем, замовником палива є саме позивач.
Таким чином, судом зазначено, що фактичний рух пального відбувався саме через позивача, який приймав у власність паливо та реалізовував його безпосередньо повітряним суднам для заправки.
Водночас, відповідно до висновку Верховного Суду у цій справі, метою здійснення реєстрації платником акцизного податку є контроль за обігом підакцизного товару – пального та виявлення об’єкта оподаткування акцизним податком, а тому законодавець визначив, що обов’язковій реєстрації підлягають особи (платники податку) лише за однієї умови – такі особи планують здійснювати операції з реалізації пального. Інші ж умови (обставини), зокрема такі як фактичне отримання пального і його фізичний відпуск кінцевим споживачам, тобто рух пального через суб’єкта господарювання, наявність АЗС тощо, не є умовами такої реєстрації. Такі обставини мають значення для оподаткування акцизним податком.
Позивач як суб’єкт господарювання, який здійснив операції з купівлі-продажу пального, був його власником та здійснював подальшу реалізацію пального, мав відповідно до вимог пп. 212.3.4 ПКУ зареєструватись як платник акцизного податку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не мав сертифікатів відповідності на такий вид наземного обслуговування, як авіапаливозабезпечення. Забезпечення приймання, зберігання, контроль якості та видачі авіаційного пального для заливу в паливозаправники або заправлення баків повітряних суден віднесено до авіапаливозабезпечення, а послуги авіакомпаніям щодо взаєморозрахунків належать до послуг з наземного адміністрування в аеропорту.
Позивачем фактично надавались як аеропортові послуги послуги із заправки та безпосередньо заправка авіаційним паливом, що підтверджує висновок суду апеляційної інстанції про обов'язок позивача, у цьому випадку, бути зареєстрованим як платник акцизного податку.
З урахуванням установлених обставин колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком Шостого апеляційного адміністративного суду, що надання позивачем послуг наземного адміністрування та інших послуг відповідно до договорів з його контрагентами не спростовує встановленого факту отримання позивачем пального на підставі права власності та здійснення подальшої його реалізації саме з метою виконання умов договорів.
Таким чином, Верховний Суд уважає обґрунтованими висновки акта перевірки про порушення позивачем пп. 212.1.15 та пп. 212.3.4, ст. 213, пп. 14.1.212 ПКУ під час придбання та реалізації підакцизних товарів (нафтопродуктів), виду, обсягу і якості операцій та розрахунків (їх відображення в обліку і звітності) із підприємствами-контрагентами за період з 01 березня 2016 року по 31 грудня 2018 року, тому підстави для скасування спірного податкового повідомлення рішення та задоволення позову відсутні.
Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04.09.2024 у справі №640/18036/19 касаційну скаргу позивача залишено без задоволення. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2022 залишено без змін.
