Нерухомість знаходиться у користуванні на праві довірчої власності: що з оподаткуванням?

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області інформує.

У зв’язку з внесенням змін до Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) в частині визначення майнових відносин (цивільних відносин), пов’язаних із довірчою власністю як способом забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором, виникають питання щодо оподаткування нерухомого майна, яке знаходиться у користуванні на праві довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов’язання на нерухоме майно.

Згідно із частинами другою та третьою статті 597¹ ЦКУ право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов’язань (далі – довірча власність) є різновидом права власності на майно, за яким кредитор, який отримав майно у довірчу власність (довірчий власник), не має права самостійно відчужувати таке майно, крім як для звернення стягнення на нього, а також викупу його для суспільних потреб у порядку, встановленому законом.

З моменту встановлення довірчої власності право власності особи, яка передала своє майно у довірчу власність, припиняється.

Відповідно до частини другої статті 316 ЦКУ право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору, є особливим видом права власності.

Частиною п’ятою статті 597³ ЦКУ регламентовано, що довірча власність на нерухоме майно виникає з моменту її реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (із змінами) визначено, що державній реєстрації прав підлягають:

• право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов’язання на нерухоме майно, об’єкт незавершеного будівництва, право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов’язання на майбутній об’єкт нерухомості;
• речові права на нерухоме майно, похідні від права власності:
• право користування (сервітут);
• право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);
• право забудови земельної ділянки (суперфіцій);
• право господарського відання;
• право оперативного управління;
• право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки (крім права оренди земельної ділянки, переданої в оренду відповідно до пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, а також права оренди, яке виникло при передачі земельних ділянок в оренду постійним користувачем, емфітевтом у випадках, визначених підпунктом 8 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України);
• право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки;
• право довірчої власності на отриманий в управління об’єкт нерухомого майна, об’єкт незавершеного будівництва, майбутній об’єкт нерухомості;
• інші речові права відповідно до закону.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) власники об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Власники земельних ділянок є платниками земельного податку, підставою для його нарахування є, зокрема, дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (підпункт 269.1.1.1 підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269, підпункт «б» пункту 286.1 статті 286 Кодексу).

Враховуючи зазначене, суб’єкти, за якими у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов’язання на нерухоме майно, у т. ч. за кредитним договором, є платниками земельного податку та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.