Дуже часто бухгалтер підприємства говорить, що метою діяльності підприємства є отримання прибутку. Але ж власник вважає не так. Він вважає, що метою діяльності кожного підприємства є отримання коштів, тобто тих грошових коштів, які власник може використати на власні потреби.
Бухгалтеру важливо в цьому випадку розрахувати доходи, витрати, прибуток, сформувати фінансову звітність та сформувати обсяг коштів, який він може використати на виплату дивідендів. Тобто, коли власники будуть приймати рішення щодо виплати дивідендів, їм потрібно знати фінансовий результат за бухгалтерським обліком.
Що ж стосується податкового обліку, то для формування об’єкта оподаткування податком на прибуток ми все ж таки використовуємо фінансовий результат за бухгалтерським обліком за допомогою коригування. Але для формування витрат підприємства дуже важливо отримати таку величину як собівартість.
Дуже багато сперечань щодо того, що ж таке собівартість. Але ж це витрати на виробництво продукції, робіт чи послуг.
Для формування собівартості ми часто задаємо питання: а за допомогою яких нормативних документів бухгалтер підприємства може сформувати собівартість одиниці продукції, робіт чи послуг?. На сьогодні це лише:
- Закон про бухоблік;
- П(С)БО 16 «Витрати»;
- Методичні рекомендації з формування собівартості робіт, послуг, продукції у промисловості (Методрекомендації №373).
Але до кожної галузі також є особливі методичні рекомендації, а Методрекомендації №373 - це загальні методичні рекомендації. Отже, ми маємо з вами лише два нормативні документа і один документ рекомендаційного характеру.
Для формування собівартості ми знаємо, що і у П(С)БО 16, і у Методрекомендаціях №373 чітко визначено, що кожне підприємство самостійно формує свою собівартість на підставі самостійно сформованих статей калькуляції, а також їх наповнення.
Отже, є рекомендації, що може входити до якої статті. Є рекомендації також щодо того, які статті взагалі формують калькуляцію собівартості одиниці продукції, робіт чи послуг (але кожне підприємство обирає це самостійно). А отже, відразу постає питання: а навіщо взагалі підприємству такий документ як калькуляція?
І в П(С)БО, і в Методрекомендаціях №373 чітко визначено, що собівартість формується на підставі калькуляції.У Методрекомендаціях визначено, що калькуляція – це представлений у табличній формі бухгалтерський розрахунок витрат у грошовому вираженні на виробництво одиниці виробу або партії виробів, а також на виконання робіт і послуг.
В цьому випадку ми бачимо, що у Методичних рекомендаціях калькуляція - це представлений у табличній формі бухгалтерський розрахунок, тобто це не документ. А якщо це не документ, то ми формуємо собівартість на підставі розрахунку.
Методику цього розрахунку підприємство визначає самостійно. Статті калькуляції, які включено до цього розрахунку, підприємство формує самостійно. Але ж Закон про бухоблік при цьому чітко визначає, що підприємство самостійно формує облікову політику підприємства, вона повинна відповідати стандартам бухгалтерського обліку і в цьому випадку ми калькуляцію формуємо також на підставі нашої облікової політики підприємства. Тобто підприємство не зобов’язане визначати, яким чином формується калькуляція, які статті вкладаються у калькуляцію в своїй обліковій політиці. Оскільки в обліковій політиці воно може визначити лише принципи, методи та процедури.
Отже, формуючи собівартість на підприємстві, ми беремо за основу бухгалтерський розрахунок, в якому визначаємо на підставі технологічної документації, які ж витрати будемо вкладати до собівартості одиниці продукції, робіт чи послуг.
Якщо говорити вже про калькуляцію, як бухгалтерський розрахунок, то дуже часто під час перевірок фіскали просять надати калькуляцію. Пояснюють це необхідністю розрахувати собівартість одиниці, а потім (на підставі собівартості одиниці продукції, робіт чи послуг) сформувати витрати підприємства і перевірити, чи павильно ви сформували фінансовий результат діяльності підприємства. Адже, як ми вже зазначали, калькуляція - це бухгалтерський розрахунок.
У ПКУ чітко визначено, що під час перевірки податківці мають право на те, щоб ви їм надали документи первинні, регістри бухгалтерського обліку та інші документи, що підтверджують сформовані фінансові результати, адже йдеться про документи.
Калькуляція - це бухгалтерський розрахунок. Навіть Мінфін ще в 2013 році чітко визначив, що складена калькуляція собівартості продукції за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа. Чому? То що калькуляція - це внутрішній бухгалтерський розрахунок, тому що у калькуляції немає сторін, не повинно бути адреси, підписів сторін, які визначають саму господарську операцію. А головне, це калькуляція не фіксує господарську операцію, є лише розрахунком.
Тому під час перевірки ми ні в якому разі не надаємо калькуляцію як документ, калькуляція - лише розрахунок.
Особливо слід звернути увагу на наступне. На підприємстві можуть бути планова, нормативна та фактична калькуляція. Але це все внутрішні бухгалтерські розрахунки, які використано для формування витрат на підприємстві. А для фіскальних органів ми надаємо первинні документи, регістри бухгалтерського обліку і можемо надати технологічну карту як додатковий документ, щоб фіскальні органи могли самостійно сформувати собівартість одиниці продукції, робіт чи послуг або перевірити правильність визначення фінансового результату нашого підприємства.
Тож користуйтеся порадою Мінфіну і пам'ятайте, що калькуляція не є первинним документом, тому не підлягає наданню фіскальним органам під час перевірки.