Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Частиною 2 ст. 21 КЗпП працівникові надається право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Свого часу Мінсоцполітики в листі від 02.03.2016 р. №60/06/186-16 зазначило, що у разі неможливості припинити трудові відносини в порядку, встановленому законодавством про працю, їх припиняють у судовому порядку.
Тобто працевлаштуватися внутрішньо переміщена особа, яка з тих чи інших причин не змогла звільнитися з попереднього місця роботи, не має трудової книжки і не може виконувати своєї основної діяльності через зруйнування підприємства, може тільки за сумісництвом.
Аби претендувати на основне місце, внутрішньо переміщена особа повинна звільнитися. Для цього працівник може зв’язатися зі своїм попереднім роботодавцем та обговорити питання звільнення за власним бажанням. Відтак написати заяву на звільнення (одразу в заяві можна зазначити адресу, на яку можна надіслати трудову книжку) та надіслати її фото або сканкопію на месенджер чи електронну пошту. На підставі такої заяви попередній роботодавець видає наказ та оформлює/надсилає трудову книжку.
Якщо на сьогодні зв’язку з попереднім роботодавцем немає, то зв’язатися можна буде спробувати в післявоєнний час. Ну, а якщо й потім розшукати роботодавця не вдасться, то потрібно буде звертатися до суду.
Але допоки питання про припинення дії трудового договору за попереднім місцем роботи не вирішено, підприємство може прийняти цього працівника на роботу виключно за сумісництвом.
Прийняти такого працівника за сумісництвом роботодавець може і на повний робочий день, тобто на 8 годин/п’ять днів на тиждень і навіть більше, і це не буде порушенням. Адже сумісництво — це виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи за трудовим договором у вільний від основної роботи час у того самого чи іншого роботодавця (п. 1 Положення №43). А працівник, який влаштовується за сумісництвом, наразі повністю вільний від основної роботи.
Думка Мінсоцполітики
З метою реалізації права громадян України на працю працівники укладають трудові договори про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Передумовою для укладання трудового договору є розірвання трудового договору, який був укладений раніше, або укладення трудового договору на роботу за сумісництвом відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.1993 р. №245, Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.1993 р. №43.
Відповідно до статей 38, 39 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, та строковий трудовий договір, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Якщо заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, зокрема переїздом на нове місце проживання, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
У разі неможливості з певних причин здійснити припинення трудових відносин відповідно до порядку, встановленого нормами чинного законодавства, зазначені відносини припиняються в судовому порядку.
Одночасно повідомляємо, що листи міністерства не є нормативно-правовими актами, за своєю природою вони мають інформаційний, рекомендаційний та необов’язковий характер.
Директор Юридичного департаменту О. Туліна
Лист Міністерства соціальної політики України 02.03.2016 р. №60/06/186-16
***
