Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Мінсоцполітики зазначає, що підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їхнє прохання неповний робочий день чи неповний робочий тиждень і створити пільгові умови праці (ст. 172 КЗпП).
У разі застосування праці інвалідів роботодавець має враховувати рекомендації МСЕК, адже їх невиконання може призвести до погіршення стану здоров’я працівника-інваліда, за що він нестиме відповідальність.
Скорочена тривалість робочого часу регулюється ст. 51 КЗпП, якою визначається перелік працівників, що мають право на скорочений робочий час, і встановлюється його тривалість. Зокрема, ч. 5 ст. 51 КЗпП передбачено, що законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).
Працівника, який за станом здоров’я відповідно до медвисновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медвисновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії (ч. 5 ст. 6 Закону «Про охорону праці»).
Однак тривалість скороченого робочого часу для працівників-інвалідів не встановлена жодним законодавчим актом. Тому якщо у рекомендаціях МСЕК зазначено, що працівник-інвалід може працювати за своєю посадою на умовах «скороченого робочого дня», роботодавець на прохання інваліда зобов’язаний встановити йому неповний робочий час відповідно до ст. 172 КЗпП. Для цього працівник-інвалід подає заяву про встановлення неповного робочого часу, а роботодавець видає наказ. У разі незгоди інваліда на переведення його на неповний робочий день роботодавець не має права в односторонньому порядку встановити йому неповний робочий день.
Неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, кількості днів роботи протягом тижня чи одночасно шляхом зменшення і кількості годин роботи упродовж дня, і кількості робочих днів впродовж тижня. Роботодавець зобов’язаний на прохання працівника, що має право на неповний робочий час, встановити робочий час тієї тривалості, про яку просить працівник. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку.
Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників (ст. 56 КЗпП).
З питання можливості роботи повний робочий день за займаною посадою (у разі незгоди на переведення на неповний робочий день) слід звернутися до МСЕК.
