Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Держпраці у Рівненській області роз’яснює, що відповідно до ст. 12 Закону України від 14.10.1992 р. №2694-ХІІ «Про охорону праці» (далі – ЗУ №2694) підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. Тобто, роботодавець зобов’язаний враховувати рекомендації МСЕК, оскільки невиконання цих рекомендацій може призвести до погіршення стану здоров’я особи з інвалідністю, за що він нестиме відповідальність.
Статтею 172 КЗпП передбачено, що у випадках, передбачених законодавством, на роботодавця покладається обов’язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій (довідка до акту огляду МСЕК та індивідуальна програма реабілітації), встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.
Скорочена тривалість робочого часу регулюється статтею 51 КЗпП, якою визначається перелік працівників, що мають право на скорочений робочий час, і встановлюється його тривалість. Частиною п’ятою зазначеної вище статті передбачено, що законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).
Згідно з ч. 5 ст. 6 Закону №2694, працівника, який за станом здоров’я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.
Однак, конкретна тривалість скороченого робочого часу для особи з інвалідністю не встановлена жодним нормативно-правовим актом, у т.ч. ні ст. 51 КЗпП, ні Закону №2694.
Тому, якщо у рекомендаціях МСЕК зазначено, що особа з інвалідністю може працювати за своєю посадою на умовах «скороченого робочого дня/тижня», роботодавець на прохання інваліда зобов’язаний встановити йому неповний робочий час тієї тривалості, про яку просить працівник (шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, кількості днів роботи протягом тижня чи одночасно шляхом зменшення і кількості годин роботи упродовж дня, і кількості робочих днів впродовж тижня), відповідно до ст. 172 КЗпП. Для цього особа з інвалідністю подає заяву про встановлення неповного робочого часу, а роботодавець видає відповідний наказ. У разі незгоди інваліда на переведення його на неповний робочий день роботодавець не має права в односторонньому порядку встановити йому неповний робочий день.
Відповідно до ст. 56 КЗпП,оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку, а робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Також, щодо питання можливості роботи повний робочий день за займаною посадою (у разі незгоди працівника на переведення на неповний робочий день) працівнику або роботодавцю слід звернутися до МСЕК, яка встановила інвалідність та винесла такі трудові рекомендації, для додаткових роз’яснень.
***
УВАГА!
Тепер ви можете читати бухгалтерські новини від «Дебету-Кредиту» у Telegram та VIBER. Приєднуйтесь і дізнавайтесь найважливіші новини першими!
