Перед усім необхідно звернути увагу на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 26.11.2018 р. по справі №2а-25767/10/0570, адміністративне провадження №К/9901/40938/18 (ЄДРСРУ №78131142) в якому зазначено, що розстрочення/відстрочення виконання судового рішення (що врегульоване КАС України) за своєю суттю відрізняється від розстрочення/відстрочення, передбаченого ст. 100 ПКУ, оскільки в першому випадку відстрочується/розстрочується саме виконання судового рішення, а не сплата грошового зобов'язання/податкового боргу, вказані процедури реалізуються різними суб'єктами (відповідно судами та контролюючими органами) й за ініціативою різних осіб (розстрочення/відстрочення виконання судового рішення може відбуватись за заявою сторін, виконавця або за ініціативою суду, тоді як питання відстрочення/розстрочення грошового зобов'язання/податкового боргу може бути порушено виключно платником податків), а також різняться їх нормативним регулюванням (положення КАСУ та ПКУ); до того ж розстрочення/відстрочення виконання судового рішення є безоплатним, на відміну від розстрочення/відстрочення, передбаченого ст. 100 ПКУ.
Тобто, Верховний суд вважає, що інститути розстрочення і відстрочення виконання судового рішення та розстрочення і відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків мають різну правову природу та не можуть ототожнюватись.
05 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №826/17341/14, адміністративне провадження №К/9901/5574/18 (ЄДРСРУ №80269119) досліджував аналогічне питання.
Суд вказав, що відповідно до пп. 16.1.4 ПКУ платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з пп. 14.1.175 ПКУ податковий борг – сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Пунктом 38.1 ПКУ визначено, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Відповідно до пп. 20.1.34 ПКУ контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється ст. 95 – 99 ПКУ. Зазначені норми визначають перелік заходів, що можуть вживатися податковим органом до платника податків з метою погашення податкового боргу.
Так, згідно з п. 95.1 ПКУ контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності – шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
За змістом п. 95.3 ПКУ стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Водночас порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків передбачений у ст. 100 ПКУ.
Крім того, 27 червня 2018 року в межах справи №813/8842/13-а, адміністративне провадження №К/9901/37941/18 (ЄДРСРУ №74992559) Верховний Суд вважає, що збитковість діяльності підприємства, наявність у нього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є результатом провадження господарської діяльності відповідачем як самостійним суб'єктом господарювання, а тому вказані обставини не є самостійними та достатніми підставами для відстрочення та/або розстрочення виконання судового рішення.
У зв'язку із наведеним слід зазначити, що питання розстрочення або відстрочення постанови суду знаходяться в площинні процесуального права. Разом з тим, підстави, а саме наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), залежать від предмету спору, у межах спірних правовідносин від правової природи податкового боргу. П. 5.2 ПКУ передбачено пріоритет понять, правил, термінів та положень цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування.
Отже, приписи ст. 100 ПКУ, які регулюють правила розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків, є спеціальними нормами щодо визначення доказів, які є підставою для відстрочення податкового боргу (п. 100.5 ПКУ) та порядку погашення податкового боргу (п. 100.7 ПКУ).
ВИСНОВОК: Аналізуючи зміст цієї норми у контексті застосування ст. 95 ПКУ, Суд зазначає, що розстрочення, відстрочення податкового боргу не є окремим способом погашення податкового боргу, а є лише перенесенням строків сплати платником податків податкового боргу, не змінюючи його правової природи.
Відтак розстрочення, відстрочення податкового боргу не є підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення податкового боргу за умови доведення обставин, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкового боргу у судовому порядку, встановлення факту узгодженості грошового зобов'язання та наявності податкового боргу.
Євген Морозов,
адвокат (судовий захист), магістр права