Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Фабула судового акта: В цій справі судами встановлено, що відповідач працював на посаді тракториста-машиніста у селянському фермерському господарстві (СФГ, позивач) і з ним було укладено договір про повну матеріальну відповідальність. 27 квітня 2015 року відповідач згідно наряду проводив посів соняшнику, але самовільно залишивши місце роботи, поїхав до тракторної бригади і по дорозі не впорався з керуванням транспортного засобу і в'їхав у перешкоду (паркан), чим спричинив пошкодження сівалки. Для ремонту сівалки було придбано запчастини на суму 36440,77 грн. Внаслідок вказаних дій відповідача було розсипано (знищено) насіння соняшнику та добрива на суму 1 689,00 грн. З урахуванням наведенного СФГ просило стягнути з відповідача 38 129,77 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, залишаючи без змін судові рішення про стягнення з відповідача завданої матеріальної шкоди лише в сумі 1 156,13 грн (розмір, що не перевищує середнього місячного заробітку відповідача), зазначив, що матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.
Ст. 134 КЗпП України визначено випадки, коли відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації. Повна матеріальна відповідальність настає у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані.
У відповідності до ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском) перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
У Переліку посад і робіт, які заміщуються або виконуються працівниками, з якими підприємство, установа, організація можуть укладати письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення схоронності цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва, затвердженому постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28.12.1977 р. №447/24, посада тракториста-машиніста відсутня.
Між СФГ і позивачем було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Однак, останній обіймав посаду тракториста-машиніста, і не належить до категорії працівників (за займаною посадою і виконуваною роботою), з якими СФГ мало право укладати письмовий договір про повну матеріальнувідповідальність.