Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Фабула судового акту: У наведеній справі Управлінням Держпраці було накладено на юридичну особу штраф на підставі абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці.
Відповідно до абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП юридичні та фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці – у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Судом було встановлено, що норми і гарантії в оплаті праці, які визначені ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оплату праці» та положеннями КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями в оплаті праці.
У свою чергу, відповідно до ст. 1 Закону України «Про відпустки» державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що судом першої інстанції помилково ототожнено державні гарантії, пов'язані із відпусткою, та мінімальні державні гарантії в оплаті праці.
Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки не належить до мінімальних державних гарантій, не є нормою чи гарантією в оплаті праці, що передбачена ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оплату праці» та КЗпП України та підстави для накладення штрафу за абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП відсутні. Див. постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2019 р. у справі №440/3821/18.
