Фактичні обставини
У фізичної особи (надалі – Клієнт) була банківська картка з кредитним лімітом у 2 тисячі гривень. Одного вечора Клієнт захотів зняти з банкомату 1500 кредитних гривень. Через декілька днів Клієнт погасив свою заборгованість перед банком та сплатив проценти за користування кредитними коштами.
Проте наступного дня банк нарахував Клієнту ще 13 тисяч гривень боргу. Зі слів банківських представників, під час інкасації банкомату трапилась трагічна помилка. Інкасатор загрузив банкомат купюрами по 200 грн, але помилково запрограмував банкомат «думати», що це 20-ти гривневі купюри. Таким чином, коли клієнти хотіли зняти 20 грн з банкомату, з їхньої картки списувалося 20 грн, але фактично на руки вони отримували купюру номіналом у 200 грн.
Коли банк з’ясував, що відбулося, він швиденько нарахував таким «щасливчикам» на їхні кредитні картки борг. Цікаво, що б робив банк, якби картка була дебетовою, а не кредитною.
Не всі клієнти погодилися з такими нарахуваннями. Деякі фізичні особи звернулися до суду загальної юрисдикції з позовними вимогами визнати свої зобов’язання щодо погашення кредитного ліміту за платіжною карткою припиненими у зв’язку з належним виконанням. Відповідачем, звісно, став банк.
Тому наразі маємо цікаву судовому практику з цього питання.
Аргументи банківської сторони
По-перше, Банк наполягав на технічній помилці. Так, в параметрах касет замість 20-ти гривневих купюр помилково закладені купюри номіналом по 200 грн. Тобто встановлені в параметрах банкомату номінали касет не відповідали фактично закладеним в неї номіналам купюр.
Така технічна помилка «доводилася» банком такими доказами:
- лист уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який підтверджує, що технічна помилка дійсно була;
- висновок службової перевірки, проведеної самим банком, яким встановлена невідповідність номіналу касети фактично закладеним в неї купюрам.
По-друге, надана банком виписка з рахунку клієнта свідчить, що ним було знято з банкомату не 1500 грн, а більше 13 тис. грн.
Таким чином, така помилка призвела до того, що в міжінкасаційний період клієнтам видавалися купюри номіналом 200 грн, а з карт списувалася сума 20 грн, що призвело до утворення недостачі у банку.
Це дійсно трохи дивно, але таких «доказів» вистачило суду апеляційної інстанції для відмови Клієнту у задоволені позовних умов. Банк провів внутрішнє розслідування та надав виписку з рахунку клієнта у своєму банку. В апеляційного суду сумнівів в таких доказах не виникло, тому він зазначив: «З метою з’ясування зазначених обставин Банком проведено службову перевірку, якою підтверджено факт наявності технічної помилки під час інкасування банкомату АТМ… Належних та допустимих доказів на спростування зазначених обставин позивачем не надано».
З таким же успіхом цей суд міг прийняти довідку банку про наявність у всього населення України боргу перед таким банком та зазначити, що «довідкою ж підтверджено факт наявності боргу», тому повертайте гроші.
Окремої уваги потребує перл суду щодо того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на спростування зазначених обставин.
По-перше, напевне, спочатку банк мав би надати суду належні та допустимі докази, щоб позивачу було що спростовувати. А не результати службового розслідування разом з банківською випискою.
По-друге, користуючись логікою суду, позивач мав провести своє внутрішнє розслідування, яким було б встановлено, що він не отримував зайвих коштів. Суду цього мало б вистачити, як йому вистачило банківського внутрішнього розслідування.
По-третє, позивач надав суду чеки з банкомату, в яких зафіксовано, що він отримав 1500 грн кредитних коштів, а не 13 тис. грн, як стверджує банк.
По-четверте, банківська виписка мало чого варта в доказовому сенсі, адже збільшення заборгованості у клієнта відбулося не у день зняття готівки з банкомату і, навіть, не у день повернення ним кредитних коштів банку. Фактично пройшло 10 діб між моментом зняття готівки та моментом нарахування клієнту додаткового боргу.
Особисто у мене версія банку не викликає сумнівів. Технічна помилка щодо номіналу банкнот дійсно могла бути. А те, що клієнт здійснив 38 транзакцій протягом одного дня також побічно підтверджує версію банку.
Але процесуальне законодавство висуває певні вимоги щодо достовірності та достатності доказів. І банківські докази таким вимогам не відповідають.
Позиція Верховного Суду
Постанова Верховного Суду щодо цієї справи прийнята 13 листопада 2019 року.
По-перше, ВС вказав, що позиція банку не підтверджена належними та допустимими доказами.
Так, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що службове розслідування, яке було проведено Банком, не може бути беззаперечним доказом того, що позивач отримав грошові кошти не у замовленій у банкоматі сумі, а перевищив кредитний ліміт.
З такою позицією Суду не можна не погодитися. Тим більше, що аналогічний висновок з аналогічного приводу зроблений у постанові Верховного Суду від 19.09.2018 р.
При цьому Суд зазначив: «Враховуючи категоричну позицію позивача у справі, який є споживачем банківських послуг та слабшою стороною у цих відносинах та стверджує, що отримав готівкою лише 1545,00 грн...».
Такі аргументи Суду дещо дивні. Суд не повинно турбувати, яка сторона у справі є категоричнішою та слабшою. Це не є юридичними аргументами для вирішення справи.
По-друге, відповідно до ч. 3 ст. 1092 ЦКУ, «якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону».
Крім того, згідно з п. 33.3 Закону про платіжні системи, «платник зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну банку або іншій установі – учаснику платіжної системи, що його обслуговують, внаслідок недотримання цим платником вимог щодо захисту інформації і проведенням незаконних операцій з компонентами платіжних систем (платіжні інструменти, обладнання, програмне забезпечення тощо)».
При цьому незаконності дій позивача при проведенні транзакцій зі зняття готівки в банкоматі судом не встановлено.
На думку ВС, аналіз наведених норм вказує, що крім функцій розрахунково-касового обслуговування клієнта, банк також виконує й функцію зберігання його грошових коштів, які перебувають на банківському рахунку і відповідає за безпеку власної платіжної системи, а значить і грошових коштів.
Фактично ВС зазначив, що оскільки технічна помилка сталася з вини банку, а не клієнта, то і помилкове зняття зайвих коштів з банкомату також сталося з вини банку, а не клієнта. Тому відповідальність повинен нести сам банк, а не клієнт.
Такий аргумент є спірним. Адже повернення клієнтом зайво отриманих ним коштів важко назвати видом відповідальності. Може банк і повинен нести відповідальність сам, проте це не означає, що клієнт має право залишити собі безпідставно набуте майно.
Так, згідно зі ст. 1212 ЦКУ, «особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події».
Крім того, згідно п. 32.3 Закону про платіжні системи, навіть якщо помилковий переказ стався з вини банку, останній має повне право вимагати від неналежного отримувача коштів їх повернення.
Таким чином, вина (помилка) банку за законом не звільняє отримувача зайвих коштів від обов’язку їх повернути.
Враховуючи вже непоодиноку судову практику, можна зробити висновок, що банки повинні нести свою частину відповідальності за технічні помилки під час інкасування банкоматів та зняття клієнтами готівки.
Якщо особа не вчиняла незаконних дій під час банківського обслуговування, вона не повинна нести відповідальність за технічні помилки в банківській системі. Крім того, банки зобов’язані доводи свою позицію належними, допустимими та достатніми доказами, а не лише результатами внутрішнього службового розслідування.
Водночас повністю погодитися з висновками суду не можна. Якщо особа набула майно (гроші) без достатньої правової підстави, цивільне законодавство зобов’язує її повернути таке майно. Проте факт такого безпідставного набуття повинні доводити банки.