Розписки про відсутність в одного з подружжя претензій щодо об’єкта нерухомого майна не є договором про поділ чи виділ нерухомого майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності, відповідно до положень законодавства, які регулюють зазначені правовідносини. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи №691/262/15-ц.
КЦС ВС розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, набутого під час шлюбу. Суд встановив, що у період перебування в зареєстрованому шлюбі сторони у спорі побудували житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами. Відповідно до складених розписок ОСОБА_1 за згодою чоловіка забрала особисті речі з будинку (техніку, посуд), а також автомобіль та зазначила, що не має претензій щодо будинку, належного їй та ОСОБА_2 на праві спільної власності. Проте пізніше ОСОБА_1 надіслала ОСОБА_2 повідомлення про те, що вказані розписки, написані нею під фізичним і моральним тиском з боку відповідача, не відповідають її вільному волевиявленню. ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання будинковолодіння його особистою власністю та залишення у власності ОСОБА_1 автомобіля. Суд першої інстанції визнав житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами об’єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Визнав за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по визначеній частці цього будинку.
адовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із досягнутої між сторонами згоди щодо поділу майна у вигляді складених дружиною розписок, а тому вважав за можливе приєднати визнану за ОСОБА_1 частку будинковолодіння до його частки.
Апеляційний суд рішення суду першої інстанції про часткове задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 скасував та відмовив у цій частині позову. Своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що вказане майно набуте у власність сторонами за час шлюбу, тому є їх спільною сумісною власністю. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нотаріально посвідченого договору про поділ чи виділу не рухомого майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності, не укладали, а тому немає підстави вважати, що сторони досягли згоди стосовно добровільного поділу спільного майна.
Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду з огляду на таке. У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СКУ). Установивши, що спірне будинковолодіння набуто сторонами у період перебування у шлюбі за спільні кошти, та виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом визнання за сторонами права власності по частці на вказане будинковолодіння.
Доводи касаційної скарги про те, що сторони дійшли згоди стосовно поділу майна, що підтверджується складеними ОСОБА_1 розписками про відсутність претензій щодо будинку, не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного суду.
Згідно зі ст. 69 СКУ дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений. Оскільки сторони такого договору не укладали, суд апеляційної інстанції правильно виходив із відсутності досягнутої між сторонами згоди, яка відповідала б нормам ч. 2 ст. 69 СКУ, у зв’язку з чим обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову. При цьому суд правильно зазначив, що складені ОСОБА_1 розписки не є договором щодо майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності, у розумінні ст. 202, 626, 627 ЦКУ та ст. 69 СКУ.