Спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Проте відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №609/1231/19.
Обставини справи
Так, з матеріалів справи відомо, що позивач є власником Ѕ частини земельної ділянки без визначення меж, та власником іншої Ѕ частки земельної ділянки є її рідна сестра.
Зазначала, що право власності на вказану земельну ділянку належить їм на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 4 жовтня 2010 року, державного акта на право власності на земельну ділянку, а також додатка до державного акта на право власності на земельну ділянку, в якому зазначено список співвласників земельної ділянки.
Пізніше, позивачу стало відомо, що вказана земельна ділянка, співвласником якої вона є, передана на підставі договору оренди землі, уклеєного між ПП «А» та її сестрою.
За інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, на земельну ділянку зареєстровано інше речове право, а саме право оренди земельної ділянки за ТОВ «А» на підставі договору оренди землі.
Позивач, як власник Ѕ частки спірної земельної ділянки будь-яких договорів оренди не укладала, права користуватися, розпоряджатися належною їй часткою не надавала, що є підставою для визнання укладеного іншим співвласником земельної ділянки правочину недійсним та її витребування з чужого незаконного володіння.
Рішенням суду першої інстанції залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено частково. Визнано недійним договір оренди землі, та зобов’язано ТОВ, ПП повернути земельну ділянку із незаконного користування.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що право на спадщину на спірну земельну ділянку належить позивачу з часу її відкриття – 24 червня 2009 року, а тому укладенням оспорюваного договору оренди вказаної земельної ділянки 21 вересня 2015 року іншою спадкоємицею, без згоди позивача, порушуються майнові права останньої, та є підставою для визнання такого правочину недійсним та витребування земельної ділянки з чужого незаконного користування.
Висновок Верховного Суду
Так, ВС зазначив, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦКУ. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (ч. 2 ст. 1299 ЦКУ). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених ст. 388 ЦКУ, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.
Також ВС підкреслив, що відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦКУ спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Частиною 1 ст. 1297 ЦКУ передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦКУ).
ВС відзначив, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Проте відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
Отже, позивач звернувшись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини стала власником спадкового майна – Ѕ часини спірної земельної ділянки, право власності на яку підтверджено свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, а отже позивач набула право володіти та користуватися цим майном.
Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу без задоволення.