Згідно зі ст. 8 Закону «Про ринок електричної енергії» (далі – Закон №2019) господарська діяльність з виробництва, передачі, розподілу електричної енергії, постачання електричної енергії споживачу, трейдерська діяльність, здійснення функцій оператора ринку та гарантованого покупця провадиться на ринку електричної енергії за умови отримання відповідної ліцензії, яка видається НКРЕКП.
При цьому відповідно до ст. 1 Закону:
- електрична енергія – це енергія, що виробляється на об’єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу;
- постачання електричної енергії – продаж, включаючи перепродаж, електричної енергії;
- споживач – фізична особа, у тому числі фізична особа – підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання.
Державне регулювання, зокрема, шляхом ліцензування видів господарської діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг, передбачених законом здійснює НКРЕКП.
Отже, господарська діяльність з продажу електричної енергії споживачеві підлягає ліцензуванню. Втім, чи вважається споживачем в цілях ліцензування особа, яка купує електроенергію для заправки електромобіля?
Договір на роздріб електроенергії укладає ФОП, а не власники ТЗ
Щоби відповідь на поставлене питання була повною, варто звернутись до Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р. №312 (надалі – Правила №312).
На роздрібному ринку електричної енергії споживання та використання електричної енергії для потреб електроустановки споживача здійснюється за умови забезпечення розподілу/передачі та продажу (постачання) електричної енергії на підставі договорів про розподіл/передачу, постачання електричної енергії, надання послуг комерційного обліку, які укладаються відповідно до цих Правил, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу та Кодексу комерційного обліку (пп. 1.2.1 глави 1.2 розділу 1 Правил №312).
Саме на споживача покладається обов’язок укласти в установленому порядку договір про надання послуг з розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу для набуття права на правомірне споживання електричної енергії та фізичну доставку електричної енергії до межі балансової належності об’єкта споживача.
При цьому для укладення договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії заявник (власник електроустановки) має надати оператору системи розподілу (пп. 3 п. 2.1.7 глави 2.1 розділу ІІ Правил №312):
- або копію документа, яким визначено право власності чи користування на об’єкт (приміщення),
- або копію документа, що підтверджує право власності чи користування на земельну ділянку або її частину (у разі відсутності на відповідній земельній ділянці об'єкта),
- копію документа, яким визначено право на розміщення електроустановок на території здійснення господарської діяльності з розподілу електричної енергії (у разі відсутності об'єкта споживача).
Споживачем в даному випадку можна визнати лише самого ФОПа, адже постачання електричної енергії відбувається шляхом приєднання споживача до договору на умовах обраної комерційної пропозиції. Для цього споживач подає такому електропостачальнику заяву-приєднання, яка, зокрема, має містити прізвище, ім’я, по батькові споживача (для фізичних осіб) або назву (для юридичних осіб), адресу об’єкта, ЕІС-код об’єкта (площадки вимірювання). І такі персональні ЕІС-коди не можуть бути присвоєні власникам (користувачам) електромобілів.
Отже, фактично лише власник електрозарядної станції, яка підключена до системи розподілу оператора системи розподілу, або власник (орендар) об’єкта (приміщення) чи земельної ділянки, де встановлено електрозарядні станції можуть бути споживачами електричної енергії, та саме вони відповідно до законодавства мають укладати договір про постачання електричної енергії споживачу з електропостачальником.
Отже, маємо споживача та власника електроустановки в одній особі – це ФОП чи інший суб’єкт господарювання, який має місце для розміщення такої електроустановки (земельна ділянка чи інше приміщення, власне чи орендоване).
Для довідки! НКРЕКП звертає увагу, що аналогічний підхід щодо діяльності електрозарядних станцій застосовується у країнах Європейського союзу. Так, відповідно до п. 8 та 9 ст. 4 Директиви 2014/94/ЄС від 22 жовтня 2014 року «Про розвиток інфраструктури альтернативного палива» держави-члени забезпечують, щоб оператори точок зарядки, доступних для громадськості, могли вільно купувати електроенергію в будь-якого постачальника електричної енергії. Всі пункти заряджання, доступні для громадськості, також передбачають можливість для користувачів електричних транспортних засобів перезаряджатись на спеціальній основі без укладання договору з відповідним постачальником електричної енергії або оператором.
Хто та де може встановити електроустановку?
Враховуючи визначення терміну «споживач» (ст. 1 Закону №2019) та за умовами нашого запитання, вато все ж таки говорити про госпсуб’єкт. Хоча фізосіб ми також не виключаємо. Втім, отримати земельну ділянку від органів місцевого самоврядування можна буде лише ФОПу чи ЮО, з фіособою навряд чи будуть говорити й інші власники приватних земельних ділянок.
Отже, встановити станцію для зарядки електромобіля може як фізособа, так і госпсуб’єкт. Проте останні мають більше шансів на укладення договорів земельних ділянок за відсутності власних чи вже орендованих.
Якщо ж земельна ділянка у власності (чи вже в оренді) та поруч є електростанція необхідної потужності, то питання укладення договору значно спрощується.
Щодо місць встановлення таких електроустановок, то ФОПи чи ЮО можуть це робити біля:
- ресторанів, кафе, інших місць громадського харчування, супермаркетів,
- торгово-розважальних центрів, бізнес-центрів, підійдуть навіть підземні та наземні паркінги,
- на території житлових комплексів, ОСББ тощо.
Головна умова – наявність поблизу електростанції достатньої потужності для забезпечення електроенергії як наведених вище місць споживання, так і самої зарядної електроустановки.
Що включається до вартісті послуг заправки?
Останнє, про що варто нагадати, це ціна продажу електроенергії безпосередньо власникам електромобілей, електроскутерів та інших мобільних електропристроїв.
Відповідно до ст. 56 Закону №2019, постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Умови постачання електричної енергії, права та обов’язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
Щоби таки не стати постачальником електроенергії та не підпасти під вимогу отримання ліцензії, власники (користувачі) зарядних електроустановок мають виставляти рахунки власникам електромобілів, де чітко вказується вартість електроенергії за ціною укладеного договору між оператором та споживачем (ФОПом, юрособою).
Втім, оскільки ми говоримо про діяльність з надання послуг із заправки електромобілів, то інша складова таких послуг (окрім вартості електроенергії) визначається та розраховується госпсуб’єктом (споживачем) самостійно.
Отже, ціна на послуги заправки електромобілів має включати дві складові:
- вартість електроенергії за ціною, вказаною у договорі, укладеному госпсуб’єктом,
- інші послуги – їх складову визначає госпсуб’єкт, виходячи з вартості орендної плати за земельну ділянку, іншу територію, приміщення, де встановлена сама зарядна установка, інші супутні послуги, інтерес госпсуб’єкта тощо.
***
УВАГА!
Тепер ви можете читати бухгалтерські новини від «Дебету-Кредиту» у Telegram та VIBER. Приєднуйтесь і дізнавайтесь найважливіші новини першими!