Попри те, що приватизація службового житла в Україні прямо заборонена на рівні закону, її проводять через певні «лазівки» в законодавстві ще з 90-х років. Як наслідок, фонди державного, комунального та відомчого службового житла майже вичерпані, тому можливість використовувати цей інструмент вирішення житлового питання для тих, хто потребує житло по роботі, дуже обмежена.
Про це у колонці для Новини.LIVE розповіла голова Комітету ВР з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку і містобудування, очільниця партії «Слуга Народу» Олена Шуляк.
За її словами, радянський централізований підхід до житлової політики, за яким держава розподіляє житло, а громадяни очікують на його безоплатне отримання, досі визначає українські реалії, особливо в сфері службового житла. А механізм «роздержавлення» перетворив його на спосіб безоплатної приватизації, тоді як для тих, хто справді потребує житло, воно залишається недоступним.
«Після звільнення працівника, службове житло мало б переходити новому співробітнику, але на практиці його часто приватизовують. Хоча це прямо заборонено законодавством, існує лазівка: приватизувати можна житло, яке перестало бути службовим. Це призводить до зловживань, коли навіть працівники з достатніми доходами чи вже наявною власністю безоплатно приватизують житло, призначене для службових потреб», – наголосила Шуляк.
Вона додала, що типовою практикою є оформлення квартир на викладачів академій, суддів чи їхніх помічників, які вже мають власну нерухомість. Після переведення в категорію «неслужбового» житло приватизується, тому держава в підсумку втрачає ресурс, а лікарі чи вчителі, які готові працювати в громадах, не отримують підтримки.
Інша законодавча прогалина, яка постійно скорочує кількість службового житла, — неможливість виселити пільгові категорії населення, не забезпечивши їх альтернативним пільговим житлом. Оскільки такого альтернативного житлового фонду часто просто не існує, пояснила Шуляк, ці люди продовжують проживати в службових квартирах.
«Тобто проблема нестачі фонду соціального житла підживлює проблему відсутності житла службового. Все це підриває довіру до державних інституцій і не дозволяє службовому житлу виконувати свою соціальну функцію — залучати та утримувати кадри», – акцентувала Олена Шуляк.
Як зауважила нардепка, українські реалії суперечать тому, як реалізується політика службового житла в ЄС і світі загалом. Так, згідно з результатами дослідження найкращих міжнародних практик використання службового житла, яке проводить аналітичний центр «Інститут житла», в світі цей інструмент використовують здебільшого як тимчасове житло для оренди працівникам, що мають мешкати поблизу місця роботи.
«Саме такий підхід ми заклали в законопроєкт №12377 «Про основні засади житлової політики», який має змінити ці рудименти. Він передбачає, що службове житло почне відігравати свою справжню роль — тимчасового житла, яке надається в оренду тим, хто за характером роботи повинен проживати поруч», – зазначила Шуляк.
Вона додала, що мета пропонованих змін — не заміщувати соціальне житло, а слугувати ефективним інструментом для забезпечення кадрами, необхідними громадам та державі. Водночас важливо і те, що службове житло не підлягатиме приватизації й надаватиметься лише на період виконання службових обов’язків, що має унеможливити зловживання. Перелік категорій осіб, хто матиме право на таке житло, для державного фонду визначатиме Кабмін, а для місцевих — самі громади.
«Новий підхід не обмежує права громадян. Навіть проживаючи в службовому житлі, людина зможе одночасно брати участь у державних програмах підтримки, що передбачають придбання власного житла. Це стимулює економічну активність: якщо людина достатньо заробляє, вона може поступово накопичувати на власну квартиру. Службове житло стає тимчасовим рішенням, яке допомагає розв’язати нагальне житлове питання та готує людину до самостійного забезпечення житлом у майбутньому», – резюмувала Олена Шуляк.
