Пан Попов у своїх прогнозах посилався на постанову Верховного суду України №6-79цс12 від 18 липня 2012 року, і з неї зробив висновок, що фізичні та юридичні особи тепер зможуть без ліцензії Нацбанку або Нацкомфінпослуг спокійно видавати кредити один одному.
“Таким чином, компанії можуть використовувати надання кредитів для мотивації своїх співробітників і при цьому заробляти гроші. У найближчому майбутньому взяти кредит на купівлю житла на місці роботи зможе більша кількість українці”, – зазначав він.
Що ж це взагалі за постанова була? В ній йшлося про позов фізичної особи проти двох інших фізосіб, оскільки вони не повернули їй належної частини позичених грошей. Далі в тексті наведений аналіз розгляду справи, в якому зазначається, що цю справу не можна розглядати з точки зору ЗУ “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, а лише з боку Цивільного кодексу.
Опитані Finance.UA експерти з готовністю відповіли на прохання прокоментувати заяву Попова. Так, керівний директор ARPA Real Estate Михайло Артюхов заявив, що бізнесу не вигідно видавати кредити своїм співробітникам на купівлю квартир, хоча така практика вже давно існує. А президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко зазначив, що свого часу, коли обіймав керівну посаду, сам видавав такі кредити. Та згодом все ж змінив поняття “кредит” на “позику”, згадавши також, що за Цивільним кодексом фізичні та юридичні особи можуть видавати позики без ліцензії.
Сталась саме підміна понять. Дійсно, регулювання відносин між фізичними особами, зокрема щодо договорів позики, поруки здійснюється нормами ЦК України (ст. ст. 553 -559, 1046 – 1053 ), хоча ЗУ “Про фінпослуги” визначає позику як фінансову послугу. Але говорити про кредит, який передбачає відсоткові нарахування, не можна.
Для того, щоб твердо знати, що заява Попова була помилковою і про кредити без ліцензій не може йтися, ми звернулись до юристів. На наші запитання відповів адвокат Київського офісу ЮФ “Халас і Партнери” Павло Поліщук.
“Некоректним є застосування поняття “кредит” при аналізі постанови ВСУ від 18.07.2012 №6-79цс12, оскільки кредит є різновидом фінансових послуг, які можуть надаватися виключно професійними учасниками ринку фінансових послуг при наявності відповідної ліцензії. А у зазначеній постанові ВСУ йдеться про позику, для надання якої, на відміну від кредиту, наявність ліцензії не обов’язкова.
Спірним є розширювальне тлумачення вищенаведеної постанови та поширення її на позики, надані компаніями-роботодавцями своїм співробітникам для купівлі житла. При визначенні правового статусу позик наданих юридичними особами доцільно звернутися до Розпорядження Держфінпослуг України «Про можливість надання юридичними особами – суб’єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поручительств» від 31.03.2006 р. №5555, яке передбачає можливість юридичних осіб надавати позики (крім фінансових), не будучи при цьому фінансовими установами”.
В контексті зазначених вище роздумів слід згадати про таку практику, яка існувала свого часу на підприємствах. Якщо співробітнику компанії, яка не надає фінансових послуг (а отже, не підпорядковується ЗУ “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”), були необхідні гроші на купівлю меблів, або трохи не вистачало на квартиру – він міг звернутись до директора чи акціонерів про видання безпроцентної цільової позики. Укладався договір, в якому прописувалось, на що саме видається ця позика. Окремо було прописано, що підприємство за це не бере відсотків. Вказувались сума і терміни повернення. Повернення коштів відбувалось шляхом вирахування із заробітної платні. Також існувала можливість достроково погасити позику.
Як бачимо, досить поширена практика неправильних трактувань і постанов, і законів, можливо через специфічність їх написання. Цього разу ми спробували внести ясність у доволі гучну заяву, сподіваємось, що нам вдалось врахувати всі нюанси, аби не поглибити нерозуміння кредитних взаємовідносин.
Олексевич Марія