Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Відповідно до статті 1254 Цивільного кодексу України, заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт або скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.
Кожен новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Якщо новий заповіт, складений заповідачем, було визнано недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.
Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни.
Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто.
Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту, і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 57 Закону України «Про нотаріат» (у редакції Закону України від 21.09.2010 р. №2527-VI), нотаріус, завідуючий державним нотаріальним архівом, посадова особа органу місцевого самоврядування під час одержання заяви про скасування чи зміну заповіту, а також за наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений заповіт, роблять про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається в державній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса, в державному нотаріальному архіві чи у виконавчому комітеті сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій і забезпечують державну реєстрацію нового заповіту, змін до заповіту, скасування заповіту у Спадковому реєстрі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Статтею 8 цього Закону встановлено, що витяг зі Спадкового реєстру про наявність складеного заповіту видається тільки заповідачу, а після смерті заповідача — будь-якій особі, яка пред’явила свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті заповідача (одного із заповідачів).
