Свого часу ми вже писали про позицію ВАСУ щодо арешту коштів на рахунках платників податків (див. «ДК» №21/2013, с. 10). Нині судова практика свідчить, що під час винесення рішень зазначається сума, до якої застосовується арешт. Далі рішення суду виконується надсиланням органом Міндоходів безпосередньо до банку інкасового доручення, в якому зазначаються відповідна арештована сума коштів та підстава — рішення суду, яке набрало законної сили. При цьому до виконавчої служби органи Міндоходів не звертаються.
Тобто фактично йдеться про примусове списання відповідної суми з рахунка платника податків органами Міндоходів (органами стягнення) без звернення до виконавчої служби.
Але ця «прозора» процедура, описана у листі ВАСУ, стосується тільки арешту коштів за судовими рішеннями, де органами стягнення виступають органи Міндоходів (як це прописано у ПКУ).
Водночас ситуація є доволі неоднозначною, коли у судовому порядку стягують податковий борг ті ж самі органи Міндоходів. Адже Кодекс адміністративного судочинства України передбачає свій порядок виконання судових рішень з видачею адміністративними судами виконавчих листів про примусове виконання судових рішень у порядку статей 257 та 258 цього Кодексу.
Тому постає запитання: якщо рішення про стягнення податкового боргу прийнято на користь органу Міндоходів (скажімо, коли йдеться про несплачену суму ПЗ за поданою податковою звітністю, що не підлягає оскарженню платником податків), то в якому порядку має відбуватися стягнення — за Законом про виконавче провадження чи за ПКУ?
ВАСУ звертає увагу на те, що, справді, у випадку коли йдеться про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу, чинне законодавство передбачає окремий порядок примусового виконання судових рішень. І при цьому органи державної виконавчої служби до цієї процедури не залучаються. Процедура погашення податкового боргу є самостійною процедурою, яка регулюється окремими нормами, а саме ПКУ, а не законодавством про виконавче провадження.
Але наведене стосується лише юросіб. Адже, як буває, не обійшлося й без винятків: процедура стягнення податкового боргу з фізособи. На відміну від загального правила, передбаченого п. 95.3 ПКУ, відповідно до п. 87.11 ПКУ орган стягнення (Міндоходів) звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку ― фізособи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду з фізособи — платника податків здійснюється державною виконавчою службою відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
ВАСУ у коментованому листі доходить такого висновку: протиставлення процедури погашення податкового боргу фізичної та юридичної особи (у першому випадку державна виконавча служба залучається, а в другому ― ні) підтверджує, що Податковий кодекс України чітко розрізняє відповідні процедури. Зазначене підтверджує висновок про відсутність підстав для видачі виконавчого листа у разі прийняття рішення суду на користь податкового органу, яке набрало законної сили, про стягнення податкового боргу з юрособи.
Залишилось відкритим питання щодо фізосіб-підприємців, адже, з одного боку, є підприємницький рахунок, про який повідомлено органи Міндоходів, що дозволяє виконувати рішення суду про стягнення коштів, а з іншого, — підприємці є фізичними, а не юридичними особами, і за своїми зобов’язаннями відповідають усім своїм майном, яке належить їм на праві власності (у більшості випадків — це власність фізособи, скажімо, коли йдеться про автомобілі, житло, які придбані саме на фізособу і не використовуються для провадження госпдіяльності). Тому, з огляду на режим доступу до житла саме фізособи за пп. 16.1.13 ПКУ (з урахуванням рішення КСУ від 12.06.2012 р. №13-рп/2012), на нашу думку, стягнення податкового боргу з підприємців на виконання рішення суду має відбуватися через державну виконавчу службу у порядку п. 87.11 ПКУ (Лист ВАСУ від 24.10.2013 р. №1484/12/13-13).