Укрінформ нагадує, що Верховна Рада підтримала 1 липня у першому читанні. В соціальних мережах вирують гарячі пристрасті, в професійних колах – шалена критика. Законопроєктом передбачено чимало поправок, які так чи інакше зачіпають майже кожного в країні. Комусь збільшують ставку податку, когось позбавляють пільг, а у когось забирають суттєву статтю доходів. Кабмін аргументує болючі зміни необхідністю збалансування бюджетних надходжень. Законодавці ж – бажанням навести лад в оподаткуванні шляхом ліквідації суттєвих прогалин та невмотивованих пільг. Про це, а також про інше, в інтерв’ю Укрінформу розповів голова Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев, ярий прихильник нинішньої “малої” податкової революції.
- Розкажіть про податкові новації, що чекають на нас найближчим часом. Мова про законопроєкт №5600, який, незважаючи на шалений спротив бізнес-спільноти, отримав схвалення депутатів у першому читанні.
- Ми розуміли, що спротив буде, бо це системний ресурсний документ, який направлений на збільшення надходжень до державного бюджету. Такі податкові закони ніколи не сприймаються бізнесом під оплески. Сплата податків людям завжди не подобається. Однак при цьому вони хочуть мати хороші пенсії, дороги, лікарні, школи.
Ще раз наголошую, цей законопроєкт не про підвищення податків, а про усунення прогалин в оподаткуванні та ліквідацію невмотивованих пільгових норм, які дозволяли тій чи іншій галузі платити менше податків до бюджету. В цілому законопроєкт – про рівність оподаткування. Але ж довкола проєкту вже нагородили безліч міфів і “страшилок”.
Візьмемо податок на поставлений дохід (мінімально розрахунковий), який Кабмін запропонував прийняти для сільськогосподарських земель. У нас зараз 8 млн га земель у тіні. Фермери обробляють ці величезні обсяги землі, отримують збіжжя, яке завжди в хорошій ціні, а країна з того майже нічого не отримує, окрім єдиного податку.
Або ж заборона за рішенням суду виїжджати за кордон директору підприємства, що має борги. Чому, скажіть, будь ласка, відповідальність керівника підприємства-боржника має відрізнятися від відповідальності аліментника чи банківського боржника? Тобто звичайну людину за борги ми не випускаємо з країни, а керівник компанії-боржника може спокійно їхати. Де логіка?
Або міф про проблему автоматичного, без суду, списання боргів податковою. Тут “експерти” маніпулюють і замовчують, що мова тут йде лише про випадки, коли боржник визнав борги у порядку добровільно узгодженого податкового зобов’язання (сам подав декларацію). Сьогодні за законодавством у нього є 70 днів аби сплатити його. І така норма діє сьогодні щодо боргів від 5 млн грн. Мінфін лише пропонує зменшити граничну суму таких боргів. У чому проблема? І де тут «автоматичне списання штрафів»? Суцільна брехня «експертів», які не читали закон.
Або подивімося, чому так незадоволені птахівники. Що таке четверта група єдиного податку, звідки виключають птахівництво? Це група, яка об’єднує тих, хто сплачує не загальний податок на прибуток підприємства, а спрощений фіксований податок, сума якого розраховується, виходячи з гектара площі, що обробляється. Скажіть, будь ласка, у нас виробництво на птахофермах прив’язується до площі землі? Якої? На якій розташована фабрика? Чи у них вільний випас? (Сміється). Чи, можливо, ця пільга була пролобійована свого часу одним із величезних аграрних холдингів? Це – до питання, чому закон 5600 входить в антиолігархічний пакет.
- Ну, чому ж, у деяких великих компаніях є у власності земельні банки, де вони вирощують зерно на комбікорм...
- Навіть якщо так, то чому податкова пільга, що призначена лише для бізнесу з обробки землі, переноситься на всю компанію, кінцева продукція якої – точно не зерно і не комбікорм? Тоді зробімо таку ж схему для легкої промисловості, припустімо – для виробників лляних тканин. Льон же десь на полях росте. То ми виробників тканин також повинні на 4-ту групу єдиного податку перевести через це? Птахівники довго жили в немотивовано “тепличних” умовах. Компанії стали лідерами, вийшли на світові ринки. Це прекрасно. І тепер час підтримати державу, що воює, свою державу не підвищеним (наголошую!), а звичайним оподаткуванням. Зараз ми прибираємо неправомірні пільги, які з’явилися за минулих влад, коли кожен олігарх пролобіював для своїх бізнесів вигідні умови оподаткування – в сільському господарстві, в енергетиці, в надрокористуванні тощо.
Наприклад, виробники зеленої енергетики обурюються запровадженням для них 3,2% ставки акцизного податку на вироблену електроенергію. Але ж цей акциз існує для інших виробників, а для них його немає. Так, ми з вами зацікавлені в розвитку зеленої енергетики, але чому ці виробники мають отримувати такі пільги? Їм не досить того, що “зелений” тариф у рази більше, ніж в Європі?
- Вони обурюються не стільки самому акцизу, як зміні правил на ринку, в який вони інвестували, розраховуючи саме на чинні пільги. Вони ж закладали в бізнес-проєкти ті параметри, які їм гарантувала держава, стимулюючи їх таким чином до інвестування в зелену енергетику.
- Це дуже складне питання, де я можу частково з ними погодитися. Мова йде про так звані стабілізаційні норми, коли інвестори заходять на певний ринок і передбачають для себе певні умови роботи. Але тут виникає питання. А якщо ця стабілізаційна норма має ознаки корупційної, що тоді робити? З одного боку держава Україна обіцяла не змінювати ті чи інші правила гри. А з іншого – ми, як політична сила, обіцяли виборцям прибрати в податковому законі корупційні пільги. Коли ми розв'язуємо складне питання, то повинні виходити з необхідності пошуку компромісу. І цей компроміс був знайдений, коли ми знизили пролобійовані олігархами “зелені” тарифи не одразу на 50% чи на 30%, як того вимагала ситуація, а лише на 15% і на 7,5%. Але чому при цьому має зберігатися ще й податкова пільга? Врешті, ставка акцизу 3,2% – не така вже й велика у порівнянні з нинішньою рентабельністю зеленої енергетики. Крім цього, якщо ви відкриєте ст.8 закону 810 (йдеться про реструктуризацію “зеленого тарифу” – ред.), ви побачите, що гарантії інвесторам у разі зміни законодавства не поширюються на зміну податкового закону.
- І до питання рентних платежів, які одні вважають зависокими, а інші занизькими, що, мовляв, гарантує відповідному олігархічному бізнесу надприбутки. Те підвищення рент, що запропонував Кабмін – “точкова” боротьба з олігархами чи загальна державна позиція у питанні вартості копалин?
- Зараз усі говорять про шалене збільшення ренти на видобуток руди. Але наразі в запропонованому Мінфіном варіанті законопроєкту 5600 розподіл прибутку складає 20% – у власника надр народу, а 80% – у компанії, яка добуває. Сьогодні ж рента фактично прив’язана до собівартості видобутку, а не до ринкової вартості. Це нормально, ви вважаєте? Порахуйте, рудовики сплачують державі менше ніж 3 долари з тонни, в той час, як ціна залізної руди сягає 180-200$ за тонну. В усіх країнах рента прив’язується до ціни реалізації. Тобто, виробники руди платять справедливо – більше чи менше в залежності ситуації на ринку. Кабінет міністрів запропонував 3,5% ренти при ціні руди до 100$ за тонну; 100-200$ – 5% і більше 200$ – 10%. Я взагалі не розумію, про що тут питання? Країна, яка воює, має повне моральне право на те, аби отримати справедливу долю доходу.
- Ви вважаєте справедливим забрати тютюновий акциз із бюджетів громад, коли його платили торговці, у центральний бюджет, коли його платитимуть виробники?
- Це ще один міф. Ніхто навіть не обговорює таку можливість. Мова йде лише про переведення адміністрування акцизу (тобто збору цього податку) з місцевого рівня (тобто з роздрібної мережі) на загальнодержавний (на рівень виробників). Це покращить платіжну дисципліну та дасть до бюджету плюс 2-3 млрд грн щороку. Але гроші не тільки залишаться в громадах, їх стане більше.
- Якщо загалом оцінюються результати цих податкових змін, на які додаткові надходження держава може розраховувати?
- Всі ці розмови про очікувані надходження – дещо маніпулятивні. Можна, звісно, послатися на Кабмін, який розраховує на 50 млрд грн. Але є такі категорії податків, надходження яких досить важко порахувати. Наприклад, обсяги тієї ж ренти, які тепер залежатимуть від ціни реалізації. Ми ж не знаємо, скільки коштуватиме руда на світових ринках за пів року чи рік.
До речі, я не можу сказати, що з усім погоджуюся у варіанті, прийнятому в першому читанні. Він концептуально є дуже правильним і корисним, але деякі норми підлягають доопрацюванню. І я особисто подаватиму досить багато правок до 2-го читання.
- А як ви можете прокоментувати невдоволення нормами законопроєкту тих депутатів, які відкрито в залі критикували 5600, особливо від вашої політичної сили?
- Якщо ви хочете, щоб я підтвердив або спростував зв’язок колег з олігархами та тіньовиками, які умисно збивають закон, – я не буду цього робити, та все ж вірю в те, що подібна позиція є результатом введення колег в оману… Ви знаєте, скільки коштує операція по пересадці нирки в Україні?.. 323 тис. грн. Черга сягає 3000 хворих. А з початку року – попри істотне збільшення операцій – їх проведено лише 42. Сорок дві з необхідних 3000! Бо виділено бюджетом на всю трансплантацію загалом лише 500 млн грн (що, до речі, вдвічі більше, ніж минулого року). Так ось, коли колеги почнуть сприймати податковий закон, що усуває неправомірні пільги великого та надвеликого бізнесу, припиняє ухилення від оподаткування цілих галузей, у врятованих життях українців, у пенсіях, які дають можливість людям не голодувати, у зарплатах, що дозволяють медикам не виїжджати у Польщу, коли вони зрозуміють, що несправедливе оподаткування вбиває в прямому сенсі цього слова – багато що стане для них на свої місця. Ну і, по-друге – я, безперечно, радив би менше читати соцмережі, а більше першоджерела – текст проєкту. Це дуже допомагає розвіювати казки, легенди та міфи, пов’язані з законопроєктом.
- Скільки правок загалом можна очікувати? Враховуючи суспільний резонанс, незгоду профільних асоціацій та наявність купи альтернативних проєктів?
- Я думаю, що законопроєкт будуть затягувати численними правками, які будуть подаватися умисно, як спам. Про їх кількість не можу зараз судити, побачимо. Разом з тим, нагадаю, що в межах регламенту є процедури, які дозволяють ефективно протидіяти поправковому спаму. Не думаю, що це спинить нас у відновленні справедливості в державі.
Я, до речі, також готую пропозиції до проєкту, адже вважаю, що він не бездоганний.
- А які ще, крім цього, податкові нововведення чекають українців у найближчому майбутньому? І коли можлива, так би мовити, “велика податкова” реформа. Чи вона не потрібна, й можемо обходитися “дрібним ремонтом” податкової системи країни?
- Я особисто проти великих податкових реформ. Швидше – за поступове, системне удосконалення податкового законодавства. Суспільно-економічні відносини постійно розвиваються, тому постійні зміни до податкового законодавства абсолютно виправдані.
Я бачу на сьогодні три напрями податкового вдосконалення. По-перше, у нас застарілі норми з оподаткування доходів фізичних осіб. Тут можна говорити про об’єднання ЄСВ, військового збору та загальне зниження ефективної ставки податку на доходи фізичних осіб.
Ми так нічого й не вирішили з податком на виведений капітал, який, я вважаю, частково можна запровадити для підприємств з оборотом до 200 млн грн.
Також можемо говорити про розширення податкових знижок. Але все це – питання ймовірних втрат бюджету та компенсаторів. Відповідний законопроєкт був спрямований нами на адресу Мінфіну для аналізу і розрахунків. Тому очікую від Міністерства фінансів зважену позицію – яким чином це можна реалізувати.
Другий напрям, це екологічний податок. Його адміністрування треба спростити, але при цьому збільшити оподаткування викидів CO₂.
І третій – це місцеві податки, які також треба переглянути. До всього, я б переглянув і податок на нерухоме майно.
- А зниження податків для бізнесу взагалі не планується? Багато хто з експертів каже, що жодні штрафи, кримінальне переслідування, затягування гайок не прислужаться справі детінізації так, як зниження податкового тиску…
- Половині економіки все одно буде вигідніше перебувати в тіні, аніж сплачувати навіть найменші податки.
Ми з вами дорослі люди й не повинні вірити в ілюзії та казки псевдоекспертів у соціальних мережах. Я розумію, що пост про те, як прибрати Гетманцева чи про те, щоб знизити податки, набере сотні лайків. На відміну від посту про те, як забезпечити бюджетні витрати та де знайти компенсатори. Також не бачу спокутувальних постів з приводу зниження у 2016 році ЄСВ, що породило дірку в 200 млрд грн у Пенсійному фонді й жодним чином не вплинуло на детінізацію. Ми мали 4,8% від ВВП втрат у податкових надходженнях, а компенсувалися вони аж на 1,4% від ПДФО. Причому не стільки від виходу зарплат із тіні, скільки від підвищення мінімалки. Хто за це відповів з тих горлопанів у соцмережах, що звуть себе експертами? Хто відповів з політиків, що на цьому піарилися? Ніхто.
Багато хто не розуміє, що зниження податків в економіці, половина якої в тіні, абсолютно нічого не дасть. Бо половині економіки все одно буде вигідніше перебувати в тіні, аніж сплачувати навіть найменші податки. Взагалі, якщо порівняти при цьому рівень оподаткування України з іншими країнами Європи, то в Україні податки – нижче середнього рівня.
Тому це ілюзія, що при знижених податках всі одразу вийдуть з тіні, бо так, мовляв, вигідніше. Податки – це завжди примус і завжди неприємно. І будь-який податковий закон – це завжди критика. Огульна чи конструктивна – то вже інше питання.
***
Читайте також:
