Земельний податок за ділянку, щодо якої встановлено сервітут, нараховує та сплачує її власник

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі — ПКУ) плата за землю — це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Згідно зі ст. 269, 270 ПКУ платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об’єктами оподаткування — земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного податку (п. 286.1 ст. 286 ПКУ).
Відповідно до п. 288.2 ст. 288 ПКУ платником орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (далі — орендна плата) є орендар земельної ділянки. Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 ПКУ).
Згідно з п. 12 розділу Х Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-ІІІ, зі змінами та доповненнями (далі — ЗКУ), до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів — відповідні органи виконавчої влади.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом (п. 127 ЗКУ).
Відповідно до ст. 98 ЗКУ право земельного сервітуту — це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Земельний сервітут дає лише право на обмежене користування. Види права земельного сервітуту визначено ст. 99 ЗКУ.
Враховуючи зазначене, за земельну ділянку, щодо якої встановлено земельний сервітут, нараховувати та сплачувати до бюджету плату за землю (земельний податок та орендну плату) повинен власник такої земельної ділянки (постійний землекористувач) або її орендар (залежно від того, чи ця земельна ділянка перебуває у власності (постійному користуванні) чи передана в оренду за договором оренди землі).
Суб’єкт господарювання, який отримав право користування земельною ділянкою (земельний сервітут), не має підстав сплачувати земельний податок або орендну плату за земельну ділянку, щодо якої встановлено земельний сервітут.