Коментар до листа ДФСУ від 14.09.2018 р. №4040/6/99-99-15-03-02-15/ІПК
На початку звернемо увагу, що коментований лист - це індивідуальна податкова консультація. А отже, висновками, наведеними в ньому, без проблем зможе скористатися лише одна особа – платник ПДВ, який її замовив (ст. 52, 53 ПКУ). Тож, якщо вам це роз’яснення ДФСУ сподобалося, варто звернутися до ДФС за отриманням власної ІПК з подібними висновками.
А тепер докладно про проблему та її вирішення.
Що говорить ПКУ?
На сьогодні визнання «умовного продажу» за списаними товарами регулюють дві норми ПКУ.
Згідно з п. 198.5 ПКУ платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ПКУ, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в ЄРПН в терміни, встановлені ПКУ для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку. Ця норма працює для всіх випадків, крім передбачених п. 189.9 ПКУ, який стосується основних засобів. Тож зараз ми його не розглядаємо.
Пунктом 189.1 ПКУ встановлено, що у разі нарахування податкових зобов'язань відповідно до п. 198.5 ПКУ база оподаткування за необоротними активами визначається, виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.
І ось тут виникає проблема
З одного боку, самостійно виготовлена продукція, безумовно, підпадає під визначення терміну «товари» за пп. 14.1.244 ПКУ. А отже, зазначені норми розділу V ПКУ на таку продукцію теж поширюються.
З іншого боку, така продукція не придбавається, а отже базу оподаткування ПДВ у разі її списання визначити за п. 189.1 ПКУ неможливо. В цьому пункті така продукція просто не зазначена!
Це дало можливість деяким податківцям стверджувати, що базою оподаткування в цьому випадку є собівартість списаної продукції.
Цей підхід, може, і є найпростішим для податкових перевірок. Але для платників податку він дорожчий, адже у собівартості продукції є такі витрати, які ПДВ не оподатковуються за визначенням. Наприклад, зарплата працівників та суми ЄСВ, які на цю зарплату нараховуються.
Якщо виходити з того, що логіка п. 198.5 ПКУ в тому, щоб компенсувати суму податкового кредиту, яким скористався платник ПДВ, при списанні оподаткованих товарів сума податкового зобов’язання в цьому випадку буде явно завищеною!
Що говорить ДФСУ?
У коментованому листі центральний податковий орган зазначає, що у разі списання самостійно виготовленої готової продукції у зв'язку з неможливістю її використання у господарській діяльності платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання згідно з п. 198.5 ПКУ, виходячи з вартості товарів/послуг, придбаних з ПДВ і частково або повністю використаних для виробництва такої продукції.
Тобто бажаєте справедливу базу оподаткування? Гаразд, вам доведеться порахувати (і довести потім при перевірці, що порахували ви правильно) частку оподаткованих товарів/послуг у собівартості списаної продукції.
Якщо ж вам такий підхід не подобається (багато бухгалтерів одразу схопляться за голову і скажуть, що це надто складно і купа роботи), у ДФСУ є в запасі не менш цікава альтернатива.
У випадках, коли особливості обліку та/або специфіка діяльності платника податку не дають можливості визначити таку вартість, донарахування податкових зобов'язань згідно з п. 198.5 ПКУ має здійснюватися виходячи із звичайної ціни самостійно виготовленої продукції, у зв'язку зі списанням якої здійснюється таке донарахування.
Звичайна ціна як альтернатива
Нагадаємо, що на сьогодні для визначення звичайної ціни в цьому випадку слід застосовувати пп. 14.1.71 ПКУ. Він є не менш заплутаним в застосуванні.
За ним звичайна ціна – це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Однак податківці викручують цю норму по-своєму. Вони вважають, що це платник податків має довести, що звичайна ціна, яку він застосував з метою оподаткування, відповідає рівню ринкових цін.
При цьому джерела інформації, з яких можна брати ціни, що діють на ринку, ПКУ не обмежені. Підпункт 14.1.71 ПКУ встановлені лише виключні випадки, у яких звичайна ціна визначається за спеціальним порядком. Зокрема:
- в разі якщо ціни (націнки) на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до правил такого регулювання;
- якщо під час здійснення операції обов’язковим є проведення оцінки, вартість об’єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування.
Як визначатимуть звичайну ціну з метою оподаткування ПДВ самі податківці, читайте тут.
***
Читайте також: