Суспільне зустрілося із заступником керівника Офісу Президента України, полковником ЗСУ, до листопада 2024-го – командир 93 окремої механізованої бригади "Холодний Яр" Павлом Палісою, наприкінці серпня на тлі спроб США виступити посередником у досягненні домовленостей між Україною та Росією, а також фактичної відмови очільника Кремля Путіна зустрітися з Президентом України Володимиром Зеленським. У серпні Паліса був у складі української делегації під час візиту Президента до Вашингтона.
Що зараз є головними перепонами для миру? Коли Росія почне слабшати на полі бою? Як держава планує покращувати умови служби для військових? Про це і не лише читайте в інтерв’ю Павла Паліси проєкту "Ремовська Інтерв’ю". Відеоверсію розмови дивіться тут.
Пропоную почати розмову з теми спроб і України, й іноземних партнерів, зокрема Сполучених Штатів, таки всадити Росію за стіл переговорів. Ви не так давно були у складі української делегації у Вашингтоні, коли відбулась зустріч президентів України та США. Як офіцер і як заступник керівника Офісу Президента — які бачите ключові виклики в цьому питанні?
Найперший і найбільший виклик, на мою думку, – це небажання Росії сісти за стіл переговорів. Усі процеси, що зараз відбуваються з її боку, зокрема, я маю на увазі Аляску, – це спроби відтягнути час, коли Кремль змусять сісти за стіл переговорів. Програма-мінімум у них – відтермінувати запровадження санкцій, програма-максимум – розколоти коаліцію українських партнерів у їхньому наміру все-таки всадити сторони за стіл переговорів.
У Вашингтоні ж українська делегація ще раз підтвердила нашу готовність до безумовного припинення вогню й обговорення умов мирної угоди. Звісно, це тривалий процес і це тільки перші його кроки, але ми ще раз підтвердили свою готовність до відвертого, ефективного діалогу, а не до якихось ігор.
Чи ви бачите вже з боку США розуміння того, яку гру тут веде Росія?
Думаю, точка зору адміністрації президента Трампа і його власна змінилася стосовно позицій, умовно кажучи, початку року. Це, мабуть, очевидно.
Ви були також на зустрічах з американцями в Саудівській Аравії в березні. Тобто можете в динаміці простежити зміни у сприйнятті нової адміністрації Трампа російсько-української війни. Фіксуєте її краще розуміння?
Так, безумовно. Вони набагато глибше в матеріалі зараз.
18 серпня у Вашингтоні ви йшли в Білий дім із мапами. Для чого вони були?
Насамперед для інформування всіх, хто був на зустрічі, про поточну ситуацію на полі бою. Ми припускаємо, що під час зустрічі на Алясці президенту Трампу могли надати не зовсім актуальну інформацію про те, що справді відбувається зараз в Україні.
Тобто росіяни на Аляску привезли якісь свої мапи?
У нас була мапа з підтвердженням наших тез, реальної ситуації на полі бою, аналізу стратегічного за три з половиною роки війни. Щоб коротко описати, на якій сторінці зараз перебуває Росія. Умови, які вона весь час привозить, – це ніщо інше, як акт капітуляції [України]. Зараз — і це наша спільна позиція — Росія не в тому становищі, щоб класти на стіл акт про капітуляцію. Це більше нагадує нерозумний шантаж: беруть на понт, як колись у 90-х казали.
Так, безумовно, на фронті важко. Але якщо дивитися під трохи іншим кутом, то станом за більше ніж три роки війни росіяни не досягли жодної зі своїх стратегічних завдань, які Путін оголошував перед початком [повномасштабного вторгнення]. І вони не змогли захопити в повному обсязі ту територію, на яку розраховували. Інший бік медалі – ціна, яку вони платять людськими жертвами. Об'єктивна інформація, перевірена з кількох джерел: станом на середину серпня втрати РФ за 2025 рік становили майже 280 тисяч убитими й пораненими. Це разом з понад 80 тисяч із початку літа. Тобто як аргумент шантаж типу "віддавайте нам решту Донецької області, інакше ми заберемо у вас те-то й те-то", не має під собою підґрунтя.
Тут президент Трамп абсолютно правий. І свою позицію українська сторона теж висловлює відверто: давайте сідати й обговорювати. Але перед цим треба припинити вбивства. Ми озвучували позицію не раз: безумовне припинення вогню на лінії зіткнення. Позиція Росії відома. Ось уже сім місяців, як усі ці речі обговорюються, ніяким чином вони не хочуть цю концепцію реалізовувати.
Суто з військової точки зору, за що тоді ми боролися, якщо подаруємо противнику виконання його стратегічних завдань? Як віддати йому неокуповану частину Донбасу? Навіть враховуючи, що це заборонено Конституцією, ніхто такі червоні лінії переходити не буде.
В наших Збройних силах служать чимало військових з окупованих і неокупованих частин Донбасу. Як їм це сказати? "Слухай, ти молодець, три з половиною роки відвоював, але зараз нам доведеться віддати твою домівку противнику?"
Ви поїхали до США з одними мапами, а потім ми побачили, що в американців була своя мапа України та поля бою. Що скажете про те, як американці бачать ситуацію на фронті?
Їхні мапи були досить точними. Там були певні похибки, але мене здивувала їхня обізнаність.
За яких умов позиція Росії може змінитися?
Найперше – коли росіяни усвідомлять неможливість досягти стратегічних цілей війни з Україною.
Від чого це залежить?
Дуже багато факторів на це впливає. Насамперед рівень нашої стійкості, рівень підтримки. Йдеться і про дипломатичну підтримку в глобальному розумінні, і про ситуацію в українському суспільстві. Також важить внутрішньополітична ситуація в Російській Федерації.
Чи бачите ви якісь ознаки того, що Росія в осяжному майбутньому почне слабщати на фронті?
Хоч би яка потужна ресурсна база була у Російської Федерації, вона не безмежна. Вже є ознаки того, що в певних моментах по своїх ресурсах вони не стягують. Це моя особиста думка, яка ґрунтується на певному наборі інформації, який моніториться й від початку року до поїздки у Вашингтон.
Коли ви кажете про ресурс — це ж, мабуть, не про людей ідеться?
І про людей теж.
Але нещодавно ми спілкувалися із заступником керівника Головного управління розвідки Міноборони Вадимом Скібіцьким і він нам сказав, що росіяни щомісяця не просто виконують свій план з набору людей, а й перевиконують.
Я ж тут, власне, і згадав про хибні розрахунки під час планування. 280 тисяч осіб — втрати РФ за сім з половиною місяців ведення бойових дій.
Ці втрати справді вражають. Але, припускаю, по кількості людей, яких вони за місяць залучають і за місяць втрачають, баланс все одно не на нашу користь.
Цим і можна пояснити їхні певні тактичні успіхи. Наше ж завдання в тій ситуації передусім завадити їм досягти будь-яких оперативних успіхів на полі бою. Бо від того, наскільки стабільний наш фронт, напряму залежить наша позиція на переговорах.
Думаю, там був комплекс проблем. Але враховуючи те, що я на даний момент як військовий все-таки не відповідаю за бойове застосування і планування, це все-таки запитання до людей, які безпосередньо до цього залучені.
Зараз там проводять заходи реагування, досить ефективні. Вони стали холодним душем для противника.
Дуже добре, що люди згадали, що у нас триває війна, і почали ставити запитання. Хотілося б, щоб вони запитання ставили й собі теж.
Що ви маєте на увазі?
"А що я сьогодні зробив для того, щоб наблизити перемогу?"
Щодо історії в районі Добропілля. Військові, які працюють на Покровському напрямку, кажуть про поширену там проблему виснаження й нестачі піхоти. Що й робить можливими оці локальні прориви росіян на окремих ділянках. Чи згодні ви з тим, що така проблема є?
Я згоден з тим, що на більш ніж третьому з половиною році війни люди й загалом підрозділи, колективи мають високий ступінь виснаження. Разом з тим вони не готові пожертвувати тим, що зроблено заради примарних думок, ніби от зараз ми все це закінчимо, і все буде так, як до повномасштабки.
Тут я не маю взагалі жодних сумнівів. Але, думаю, що вони були б не проти мати достатньо людей.
Звісно. Я їх дуже розумію, і проблема з тим є в більшості підрозділів. Це насамперед пов'язано з інтенсивністю бойових дій. Взагалі там комплекс проблем і моментів, які треба вивчати, аналізувати й не допускати в майбутньому, робити з цього відповідні висновки.
Я сподіваюсь, найближчим часом цю проблему вдасться виправити інституційно. Дуже багато зусиль зараз докладається, щоб вирівняти питання нестачі людей й вчасного поповнення [підрозділів]. І тут питання не так у кількості мобілізованих, хоч це дуже важливо. Це питання застосування, підготовки, забезпечення [військових] і ще великий-великий спектр питань. Рішення "на завтра" тут просто не існує.
Треба розуміти: у плані паритету людського ресурсу змагатися з росіянами нам сенсу немає. Ми просто цього не витягнемо. [Але] за отой рік з лишком, про який ви кажете, війна змінилась у багатьох речах. Зараз "рішає" технологічний фактор. Звісно, на першому місці – людина, завжди. Це наш найякісніший, найцінніший ресурс. Але якщо пам'ятаєте, до ривка щодо дронів свого часу призвів дефіцит боєприпасів. Зараз рівень поповнення підрозділів особовим складом веде до нового ривка — в технологіях. Ми все більше замінюємо технікою функції, які в нас раніше виконував боєць. Це стосується і логістики, і питань вогневого ураження, і розвідки, і ще безлічі моментів.
Як за останні, наприклад, пів року змінилася тактика росіян на фронті? У чому для нас зараз головні виклики щодо того, що вони знову вигадали?
Є таке поняття як “тактика тисячі порізів”. Зараз воно, мабуть, максимально відповідає ситуації.
Противник теж вчиться. Намагається ефективніше реалізовувати свою перевагу на певних ділянках фронту. Передусім це проявляється в [перевазі у] людях. Хоча, знову ж таки, кожен метр їм дається з просто шаленими втратами.
І вони теж технологічно зростають. Ви, думаю, вже стикалися з інформацією, що противник подекуди застосовує безпілотні літальні апарати типу "шахед" по передньому краю [зони бойових дій] або на його тактичну глибину. Це трапляється дедалі частіше. І демонструє передусім те, що їм бракує вогневої потужності. Це показник, що штатними засобами своїх механізованих підрозділів вони не отримують ефекту, який їм треба для подальшого просування. Вони компенсують це просуванням малими групами, часто без достатньої розвідки, часто без потрібної логістики, без забезпечення відповідного рівня управління й так далі.
Помітно на деяких ділянках падає і якість управління. І, до речі, мені здається, що всі ці ультиматуми, які Російська Федерація дозволяє собі класти на стіл, частково є наслідком грубого введення в оману свого вищого командування про реальний стан справ на фронті.
Коли ви стали заступником керівника Офісу Президента України, то в одному зі своїх інтерв’ю сказали: "Моя задача тепер – зробити так, щоб підрозділам на передньому краї було легше виконувати свої завдання". Що в цьому контексті для вас зараз у пріоритеті?
Станом на зараз це збільшити – в тих умовах, які є, – ефективність роботи підрозділів. Передусім вогневого ураження. Як тільки розпочався процес децентралізованого фінансування нагальних потреб бригад, ми провели моніторинг, наскільки зросли втрати противника, наскільки зросла ефективність вогневого ураження загалом за підрозділ. І побачили прямий зв'язок.
Це про те, що бригади зараз можуть самостійно закуповувати, наприклад, дрони?
І про дрони теж. Усе починалося з дронів. Станом на грудень 2025 року це була дуже велика проблема. А логіка проста: 80 відсотків вогневого ураження – це безпілотні засоби. Більше безпілотників – більше мертвого ворога.
[Також мова про] засоби, які забезпечують роботу розрахунків операторів, і таке інше. Це значні кошти, і бригада не завжди – якщо вона не має сталої підтримки з боку бізнесу й волонтерів – може собі це дозволити. А отже, вона не може так ефективно працювати, як могла б. Масштабувати успіхи сусідів, переймати досвід, розвивати свої ноу-хау, R&D, щоб постійно рухатися вперед. Це напряму впливає на збереження людей.
Що в цих закупівлях у пріоритеті?
Ви знаєте про пікапи. Ми подивимося, як це працюватиме, де можна ще спростити процеси, а де убезпечити від можливих зловживань. Хочу тут також згадати про програму, яку зараз тестує Міністерство оборони – DOT-Chain Defense. Умовно кажучи, є енна кількість грошей, яка виділяється щомісячно на певну кількість бригад. Бригади можуть на цю суму обрати, що їм треба. Цей ресурс виглядає як маркетплейс: бригади обирають, постачальник їм привозить, а платить за це Міністерство оборони. Мінімум ризиків, максимум швидкості, командир не працює з тендерами чи цінами. Цим займається Міноборони.
Я спілкувався з командирами бригад, які беруть участь в цьому — вони дуже задоволені. Сподіваюсь, найближчим часом це масштабуватиметься на все більшу кількість бригад. І загалом стане звичною практикою для всіх, як мінімум, Сухопутних військ.
Так, це дуже прикрий момент. Про цю конкретну історію – я бачив її у стрічці новин, але подробиць не знаю. Якщо цим займаються компетентні правоохоронні органи, то вони мають розслідувати і прийняти відповідне рішення. Якщо люди винні, їх треба карати. Все.
Щодо залучення людей до війська. Ця проблема, очевидно, існує. Які зміни плануються в процесі мобілізації?
Я вражений аналітичною роботою, яку Генеральний штаб за останні три місяці провів спільно з Міністерством оборони. Насамперед це стосується наведення ладу щодо всіх категорій військовозобов'язаних або громадян, які підлягають мобілізації. Передусім для того, щоб розробити дієві механізми, які дозволять:
- максимально прибрати всі корупційні моменти,
- абсолютно справедливо підійти до питань мобілізації загалом. Упорядкувати й автоматизувати всі процеси.
Я не хочу зараз занурюватися в подробиці, але найближчим часом ті всі речі будуть анонсувати Міністерство оборони і Генеральний штаб. Вони зараз “допилюються”. Але робота зроблена величезна. І я дуже сподіваюсь, що все-таки процеси цифровізуються, автоматизуються й можливі корупційні ризики будуть зведені до мінімуму.
Це якось вплине на ситуацію, що ТЦК з тих чи інших причин вдаються до силового затримання людей на вулицях?
Сподіваюсь, що ці зміни насамперед дадуть суспільству відповідь на запит на справедливість і чесність. Думаю, це вплине й на ті речі, про які ви кажете. Але якщо говорити відверто, так, про що ви згадали — не зовсім правильно. Але якби не зусилля ТЦК, думаю, противник уже давно стояв би по лівому берегу річки Дніпро.
Я не на одному інтерв'ю казав, що захищати свою державу – не тільки конституційний обовʼязок, а й честь.
Зараз держава реалізує ініціативу "18-24" – спеціальні умови для молодих людей, які захочуть долучитися до війська. Можливо, щось за цим зразком можна створити й для людей, які потенційно могли б поповнити лави піхоти? Якщо ми вже з вами торкнулися питання нестачі піхоти вздовж лінії фронту.
Не хочу спойлерити, але найближчим часом, думаю, це все буде анонсовано. Щойно завершаться відповідні експертизи на різних рівнях, на базі контракту "18-24" буде запропоновано контракт для інших вікових категорій. А також для, можливо, вже мобілізованих громадян у лавах Збройних сил України. Цей контракт чітко дасть людям розуміння термінів служби, можливості змін, певних пільг і так далі.
Але треба бути дуже акуратними й уважно поставитись до всіх розрахунків. Тут, як у лікарів: головне – не нашкодити.
Щодо контрактів "18-24". За добровільне долучення до війська вони отримують мільйон гривень у кілька траншів та ще низку бонусів. Програма діє вже пів року. Чи можете сказати, скільки людей за нею залучили?
Цифр називати не буду, оскільки програма ще триває і в певних моментах "допилюється". Але вже є перші “фідбеки” від командирів бригад, які включились у цю роботу – в першу чергу, щодо якості людей і того, як вони працюють.
І який цей "фідбек"?
Я спілкувався з трьома командирами бригад, які спрямували час і зусилля на рекрутинг "18-24". Вони дуже задоволені. Цінують цих хлопців насамперед за їхню ефективність, через їхню здатність після підготовки, тренувань і відповідного забезпечення виконувати спектр завдань, які з мобілізованими в них у більшості випадків немає можливості виконувати.
Але чи ця програма показує ту ефективність, яка очікувалася? Поясню, що маю на увазі. Спочатку вона діяла всього для кількох дефіцитних спеціальностей та бригад. Мені здається, логіка була така, щоб зосередити цих молодих людей у кількох бригадах і мати відчутний ефект від їх залучення. Чи є він зараз, коли кількість спеціальностей і бригад для цього контракту зросла?
Насправді вона задумувалася для всіх, бо правильно давати право вибору. При цьому дуже важливо відпрацювати сам механізм цих виплат, підготовки, забезпечення. Щоб налаштувати той механізм, його простіше робити спочатку в менших масштабах, а потім збільшувати.
Так.
…і, можливо, які виходять за рамки цього віку?
Так.
Коли ви запускали цю програму, пам’ятаю, багато з військових, що вже служать, казали, що це несправедливо – комфортніші умови суто для невеликої частини військовослужбовців.
Якщо стрілець "18-24" в якійсь бригаді свого часу добровільно мобілізувався, чи був на контракті і йому автоматично продовжили контракт до кінця особливого періоду, – він отримає все те саме, в плані всіх фінансових мотиваторів, як і людина, яка прийшла на цей контракт нещодавно. У цьому плані все буде вирівняно. Щодо категорії від 25 років — так, опрацьовується контракт навіть для мобілізованих старшого віку. Щоб, знову ж таки, урівноважити всі ці питання.
Я розумію, що дуже багато людей — у першу чергу, ті, хто служить від початку повномасштабного вторгнення, – виснажені. Найближчим часом, думаю, всі ці зміни анонсують.
Я запитала вас про програму "18-24", але паралельно уряд дозволив виїзд за кордон чоловікам віком 18-22 років. Як оцінюєте це рішення?
На мою думку, це дасть можливість нам у довгостроковій перспективі зберегти для України хлопців віком від 18 років. Це усуне потребу батькам відвозити своїх 16-річних дітей десь за кордон, щоб вони десь в якихось професійно-технічних училищах навчалися. Батьки турбуються про те, що "а раптом завтра знизять мобілізаційний вік до 18 років, і мою дитину заберуть в армію". Зараз питання мобілізаційного віку не розглядається.
Це дозволить старшокласникам нормально закінчувати школу тут, в Україні. Це дасть їм можливість вступити в українські виші й вчитися в нас.
А це не підриває ваші зусилля залучити молодих людей на службу?
Пам'ятаєте, ми згадували про питання вибору? Вибір важливий. Свобода вибору важлива. У плані залучення людей до війська ми повинні скласти такі умови, які забезпечать конкурентоздатність і перевагу над іншими варіантами. Ми ж воюємо, серед іншого, за демократичні цінності та свободу. А свобода, знову ж таки, передбачає вибір.
Улітку, коли Президент був у Верховній Раді, його запитували про встановлення чітких термінів служби для військових. Президент тоді сказав: "Повернуться додому, коли ми переможемо ворога, а це – потім". Як ви бачите вирішення цього питання? Якщо чітких термінів служби не буде, що може пом'якшити виснаження й втому?
Очевидно, що Президент не може так казати без обґрунтованих підстав. Щоб пообіцяти людям демобілізацію чи відпочинок, треба розуміти, як це виконати. І Генеральний штаб, і Міністерство оборони проводять оцінку наших спроможностей. Як би нам цього не хотілося, на даний момент можливості [демобілізації] немає.
От цей от контракт, який буде на базі "18-24", але з розширеною категорією – від 25 до, умовно кажучи, 60 – у нього закладено, попередньо я так заспойлерю, кінцевий термін служби.
А що тут змінилося? Я так розумію, ми ж керуємося якою філософією: якщо в один момент усі люди, які почали службу на фоні подій 24 лютого 2022 року, завершать її, то в нас просто немає тієї кількості людей, яка могла б їх замінити.
Абсолютно правильно.
По-перше, навіть якщо завтра буде припинення вогню, мобілізація не припиниться. Протягом певного часу цей процес іще триватиме, тому що нам все одно, як би ми не хотіли, потрібно підтримувати на належному рівні міру готовності Збройних сил виконувати першочергові завдання. І за всього бажання, ми не можемо зараз звільнити всіх, хто з 2022 року виконує свої обов'язки, хто воює в складі Сил оборони. Тому що мають бути люди, які прийдуть їм на заміну. Для того, щоб у решті України життя мало такий вигляд, який воно має хоча б зараз. Звісно, мені теж дивно дивитись ролики в соціальних мережах, на яких бачиш: одні воюють, а інші живуть своє життя, як бажають. Мені як військовому боляче дивитись на таке. І тут питання й до самих людей, до суспільства загалом, до виховання.
Але як вирішити це – тут робота триває. Не йде мова про те, що когось хочуть загнати у вічне рабство. Навпаки, ми намагаємося вирішити це питання так, щоб не нашкодити обороноздатності. Думаю, незабаром і Міністерство оборони, і Генштаб представлять свій план.
До слова, хочу зазначити, що за останні чотири місяці у нас спостерігається стала позитивна динаміка в плані мобілізації.
А що змінилося? Чому саме останні чотири місяці?
Думаю, все-таки зробили висновки стосовно підходів, питань обліку, оповіщення – там багато моментів. Але я бачу сталу позитивну динаміку, хоч вона й не така значна, якби нам би хотілося.
Ви самі сказали, що ми не перевершимо Росію в кількості людей. І те, що кажуть багато військових, героїв наших журналістських репортажів, – за цих умов нам важливо берегти людей. Але далеко не завжди так відбувається. Небагато військових погоджуються публічно про це говорити. Але ми мали, наприклад, кейс Олександра Ширшина, уже колишнього комбата 47-ї бригади, який публічно казав, що командування часом нехтує людьми, віддає нелогічні й невиправдані накази, коли люди просто стираються на полі бою. Чи Офіс президента аналізує такі історії? Чи вони до вас доходять?
Ви в першій частині нашої розмови сказали, що російське військово-політичне керівництво, можливо, недостатньо поінформоване про реальну ситуацію на місцях. А у нас тут як із цим?
До початку повномасштабної війни та 200-тисячна армія, яка в нас на той момент була, мала досвід операції Об'єднаних сил, антитерористичної операції. Лідери виховувалися реально в бойових умовах. АТО виростила багатьох класних командирів, які на собі витягли ситуацію під час початку повномасштабної війни в 2022 році. З ходом бойових дій, з плином часу, з втратами і з масштабуванням Збройних сил, звичайно, питання підготовки всіх ланок управління – і штабів, і індивідуальної підготовки, – стало дуже актуальним. Ми зросли з 200 тисяч до 800 тисяч. Для всього цього треба компетентні кадри.
Дуже класно, коли молоді та розумні – не по роках із їхнім бойовим досвідом – командири зростають, дбають про своїх підлеглих. Це насправді круто.
Щодо Ширшина – ми з ним поговорили й він поставив питання щодо набору компетенцій. Ми вирішили розвивати це питання. І теж пропрацьовуємо проект щодо необхідних компетенцій на різних рівнях, які повинна мати та чи інша посадова особа у війську.
Тут запитання не зовсім за адресою, я не маю впливу на депутатів.
Можливо, для вас як людини військової це виглядає одним чином, але збоку це може виглядати і як тиск на військових, які могли б проявити ініціативу, коли це необхідно, або поставити під сумнів якесь доручення командування.
Спробую відповісти прикладом. Уявіть ситуацію, коли на лінії зіткнення дві позиції, по чотири людини на кожній, через дії противника потрапляють у напівоточення. І треба їх деблокувати, врятувати. Певний командир ставить завдання бійцям, формує їм завдання вийти й зайняти певну точку, щоб деблокувати тих, хто в скрутному становищі. Тут питання навіть не про те, щоб провести якісь штурмові дії, а вийти туди, зайняти позиції, щоб убезпечити інші позиції з фланга. Командир розуміє, що від дій його підлеглих залежить стійкість певної ділянки й життя восьми осіб.
Люди отримали завдання, пішли. А потім приходять через хвилин 40 і кажуть: ні, командире, ми не підемо.
Те, що ви кажете, безперечно важливо. І, мабуть, це одна з ключових причин, чому таку законодавчу ініціативу придумали. Але ж ви людина зсередини війська. Ви знаєте, як буває і які бувають командири.
Я думаю, відповідь – у вашому запитанні. Абсолютно логічно, якщо після підвищення ступеню відповідальності за непокору буде розглянутий і якийсь законопроект стосовно питань підвищення відповідальності також командирів за свої рішення.
Я б хотіла насамкінець іще встигнути поставити вам кілька запитань про зброю. А з огляду на черговий масований удар Росії по Україні і по Києву зокрема, – про ППО. На кого тут ми зараз покладаємося в першу чергу?
Найбільш ефективна система ППО проти балістичних ракет, на даний момент, – це система Patriot. Ми розуміємо її ефективність. Також ми знаємо її ціну і спроможності партнерів та виробників стосовно забезпечення експлуатації, підтримки в робочому стані, ремонті й забезпеченні боєприпасами цих систем — навіть за наявності фінансових ресурсів. Це, власне, тема, щодо якої в нас постійно йде діалог з партнерами зі Сполучених Штатів. Нам потрібно більше цих систем і боєприпасів до них.
Європейські партнери готові нам профінансувати закупівлю цих систем. Зараз залишається тільки врегулювати питання з виробником. Тому що на системи Patriot черга стоїть досить на далеке майбутнє. Зараз працюємо над тим, щоб трошки змістити чергу на нашу користь.
У середині літа була заява президента США Дональда Трампа, що США таки продадуть Україні нові системи Patriot. Чи відбувся тут якийсь поступ? Чи надійшли вже перші “петріоти”?
Це чутлива інформація, я не хотів би вдаватися в подробиці.
Але процес іде?
Так.
Примітка: 30 серпня, вже після проведення інтервʼю Міністр оборони Денис Шмигаль повідомив, що США схвалили продаж обладнання для підтримки системи ППО Patriot та супутнього обладнання для України на $179,1 млн.
Яка робота триває щодо відбиття атак “шахедів”?
Тут є кілька напрямків. Найперший – це ешеленованість, перебудова самої системи протиповітряної оборони, і підхід щодо різних висот. Росіяни ж теж удосконалюються. Як ми вдосконалюємо захист – так і противник удосконалює свої засоби, тактику застосування.
Ви помітили, що тепер найпоширеніший спосіб росіян атакувати наші об'єкти – це масовані комбіновані авіаційні удари, де присутні і крилаті ракети, і балістичні ракети, і велика кількість, власне, самих “шахедів”. Якщо всі ці засоби сконцентровані на одному об'єкті або на певній цілі, то, думаю, жодна в світі ППО не зможе захистити цей об'єкт. В першу чергу, через величезну кількість засобів ураження.
Але ми працюємо над масштабуванням успішних рішень, які вже на даний момент є. Суть – у дешевому й ефективному засобі, який можна швидко масштабувати для боротьби з цими речами. Тут потрібен час для нарощування виробничих спроможностей. Тому що рішення щодо “шахедів” уже є – ми знаємо, як це робити швидко, ефективно і, головне, дешево. Якщо засіб, який збиває “шахед”, буде коштувати нам умовні 3 тисячі доларів, а “шахед” коштує росіянам 90-100 тисяч доларів, то навіть якщо його ціна для них впаде за рахунок масштабування виробництва, все одно це буде ефективне рішення.
Але тут іде питання застосування. Підготовки розрахунків, операторів цих дронів-перехоплювачів. Дуже класно, що вже застосовується система розумного донаведення. Я впевнений, ми скоро дійдемо до того, що це буде умовний “Джавелін” проти танків – натиснув і забув, і “шахед” знищено. Але для цього потрібні ресурси, виробничі спроможності, підготовлені розрахунки. І продумане застосування, ешелоноване по рубежах, по висотах.
Над цим працюють Повітряні сили. Також мені дуже приємно, що дуже багато волонтерів долучається до цієї справи. І виробники, і ті, хто успішно застосовував засоби, і ті, хто має там якісь певні свої погляди, збираються, спілкуються. І їхні побажання, їхні пропозиції, їхню допомогу радо приймають. Усе це потроху виростає у щось більше.
Навіть з огляду на те, що в росіян є мета на кінець року вийти на виробництво 1000 дронів на добу, нам усе-таки треба зробити так, щоб ми могли ці удари відбивати.