Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського Кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальних вимог до форми та порядку укладення цього виду договорів.
Отже, правочини, що фіксують результати виконання договорів у сфері зовнішньоекономічної діяльності, повинні здійснюватися відповідно до вимог Закону України від 16 квітня 1991 року №959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність» зі змінами та доповненнями (далі -- Закон №959), Господарського Кодексу України та інших законів України.
Згідно з абзацом 2 ст. 6 Закону №959 зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.
Враховуючи викладене, чинне законодавство України передбачає укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) у письмовій формі та скріплення його печатками, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.
