Супутня продукція у 2026 р: визначення собівартості та правила обліку за НП(С)БО 16 і Методрекомендаціями №373

1. Що таке супутня продукція?
2. Супутня продукція чи зворотні відходи?
3. Як кваліфікується продукція в сільськогосподарському виробництві?
4. Закріплення статусу супутньої продукції в обліковій політиці
5. Як визначається собівартість супутньої продукції?
6. Два методи оцінки супутньої продукції за НП(С)БО 16
7. Два методи з Методрекомендацій №373: застосовувати обережно!
8. Документальне оформлення надходження та відпуску супутньої продукції
9. Оприбуткування супутньої продукції в бухгалтерському обліку
10. Списання супутньої продукції у власне виробництво
11. Реалізація супутньої продукції: як відобразити у бухобліку?
12. Податковий облік супутньої продукції
13. Висновки

Що таке супутня продукція?

Пояснення того, що таке супутня продукція, можна знайти у пп. 330, 428 Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджених наказом Мінпромполітики від 09.07.2007 №373 (далі – Методрекомендації №373).

Ані ПКУ, ані НП(С)БО окремого визначення терміна «супутня продукція» не містять – нормативною «точкою опори» залишаються саме Методрекомендації №373.

Пояснення того, що таке супутня продукція, можна знайти у п. 330, 428 Методрекомендацій №373.

330. До зворотних відходів не належать:

залишки матеріальних ресурсів, які відповідно до встановленої технології передаються до інших цехів, підрозділів як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції (робіт, послуг);

супутня продукція, що одержується одночасно з цільовим (основним) продуктом в єдиному технологічному процесі.

428. До обліку витрат та їх розподілу між об’єктами обліку виробничих витрат за статтею калькуляції «Супутня продукція» належить вартість супутньої продукції, одержано·; одночасно з основним (цільовим) продуктом, тобто в єдиному технологічному процесі. Ця продукція за якістю відповідає встановленим стандартам або технічним умовам, приймається відділом технічного контролю і призначається для подальшої переробки або відпуску стороннім підприємствам.

Перелік супутньої продукції в окремих підгалузях промисловості наведено в додатку 4 до цих Методичних рекомендацій.

Супутня продукція чи зворотні відходи?

Це розмежування – одне з найважливіших у практиці обліку, і його варто підкреслити окремо.

Відповідно до п. 330 Методрекомендацій №373, супутня продукція не належить до зворотних відходів. Вона за якістю відповідає встановленим стандартам або технічним умовам, приймається відділом технічного контролю і призначена для подальшої переробки або відпуску стороннім підприємствам.

Увага!

Зворотні відходи – це залишки сировини, матеріалів та інших цінностей, що утворилися у процесі виробництва та втратили повністю або частково первинні споживчі властивості (хімічні чи фізичні). Через це їх або взагалі не використовують за прямим призначенням, або використовують із підвищеними витратами чи зниженим виходом готової продукції.

Таким чином, ключова відмінність між зворотними відходами та супутньою продукцією – належна якість і повноцінна придатність до подальшого використання (див. таблицю 1).

Таблиця 1. Критерії поділу на супутню продукцію та зворотні відходи

Приклади з різних галузей промисловості

З переліком супутньої продукції в окремих галузях промисловості можна ознайомитися в додатку 4 до Методрекомендацій №373.

Зокрема, там визначено, що:

• у хлорній промисловості під час випуску основного продукту – їдкого натру електролітичного (каустичної соди) – супутньою продукцією є хлор-газ та водень;
• у чорній металургії під час доменного виробництва – рідкий або гранульований шлак;
• у деревообробній промисловості під час виробництва пиломатеріалів – тирса, стружка, відходи деревини придатної якості для подальшого використання.

Кожне підприємство на основі аналізу власного технологічного процесу самостійно встановлює, чи утворюється в ньому супутня продукція. Такий висновок слід закріпити документально – але про це розповімо далі. А зараз розглянемо, як відбувається визначення та облік супутньої продукції на прикладі сільськогосподарського товаровиробництва.

Як кваліфікується продукція в сільськогосподарському виробництві?

Згідно з п. 2.6 Методрекомендацій №1315 за цільовим призначенням, господарською цінністю, економічними вигодами від використання сільськогосподарська продукція поділяється на основну, супутню та побічну.

Основною є сільськогосподарська продукція, використання якої може приносити найбільші економічні вигоди підприємству та отримання якої є метою утримання біологічних активів, здатних давати таку сільськогосподарську продукцію (у рослинництві – зерно, овочі, фрукти, насіння соняшника, виноград, коренеплоди тощо; у тваринництві – молоко в молочному скотарстві, приріст живої маси при вирощуванні і відгодівлі тварин, вовна основного стада, мед, товарна риба тощо).

Супутньою є сільськогосподарська продукція, яка одержана від біологічного активу або їх групи одночасно з основною продукцією, відповідає встановленим стандартам або технічним умовам і призначена для подальшої переробки або реалізації (у рослинництві – насіння льону і конопель; у тваринництві – приріст живої маси тварин основного стада, молоко від основного стада овець, віск у бджолярстві тощо).

Побічною є сільськогосподарська продукція, яка одержується від одного біологічного активу або їх групи одночасно з основною, але має другорядне значення, а економічні вигоди від її використання є несуттєвими (у рослинництві – солома, гичка, бадилля; у тваринництві – гній, пташиний послід тощо).

Зверніть увагу!

У сільському господарстві для цілей обліку побічна продукція – це окрема категорія, яка відповідає за своєю суттю поняттю зворотних відходів у промисловості: її господарська цінність несуттєва, і вона не є самостійним об'єктом калькулювання в тому розумінні, в якому ним є супутня продукція.

Закріплення статусу супутньої продукції в обліковій політиці

Самого факту того, що поряд з основною продукцією підприємство отримує ще й супутню, – замало. Його потрібно зафіксувати у внутрішній документації.

Важливо!

Відповідно до п. 431 Методрекомендацій №373, обраний підприємством спосіб оцінки супутньої продукції закріплюється в розпорядчому документі про облікову політику. Отже, наказ про облікову політику (про складання якого ми докладно розповіли у цій статті) в такій ситуації повинен містити два елементи, пов'язані із супутньою продукцією:

1. Перелік видів супутньої продукції, яка утворюється в технологічному процесі підприємства (із зазначенням конкретних найменувань).
2. Спосіб оцінки такої продукції – за справедливою вартістю (для продукції, що реалізується) або за вартістю можливого використання (для продукції, що використовується на самому підприємстві).

Кожне підприємство визначає «супутній» статус продукції самостійно, виходячи з аналізу власного техпроцесу. Тут немає єдиного переліку, обов'язкового для всіх: те, що є супутньою продукцією на металургійному комбінаті, може взагалі не стосуватися деревообробного підприємства.

Якщо не включити норми про супутню продукцію до наказу про облікову політику – які наслідки?

Відповідь проста: облікова політика – це ваш головний захист при документальній перевірці. Відсутність чіткого закріплення статусу супутньої продукції в наказі відкриває широкі можливості для контролерів ДПС переглянути:

• правильність калькулювання собівартості основної продукції – адже без документального підтвердження того, що частина витрат «перекладається» на супутню продукцію, податківці можуть поставити під сумнів розмір собівартості основної продукції та, відповідно, правомірність витрат;
• базу оподаткування ПДВ – оскільки супутня продукція нерідко оцінюється за чистою вартістю реалізації (яка є нижчою за виробничу собівартість сукупного виробництва), ДПС може спробувати довести заниження звичайної ціни під час продажу такої продукції.

Що конкретно треба зазначити в наказі?

Щоб наказ про облікову політику реально захищав підприємство, рекомендуємо зазначити в ньому таке:

• назви конкретних видів супутньої продукції із прив'язкою до технологічного процесу (наприклад: «у процесі виробництва пиломатеріалів утворюється супутня продукція – тирса та стружка»);
• ознаки, за якими продукція визнається супутньою (відповідність стандартам, призначення для переробки або реалізації);
• метод оцінки – окремо для продукції, призначеної для продажу, і для тієї, що використовується всередині підприємства;
• порядок визначення справедливої вартості або вартості можливого використання – хто визначає (комісія, відповідальна особа), на підставі чого (прайс-листи, ринкові ціни, технологічні калькуляції), як оформляється (акт, протокол).

Доповненням до наказу слугують технологічні карти виробництва – документи, в яких зафіксовано нормативний вихід основної та супутньої продукції з одиниці сировини. Саме вони підтверджують, що виникнення супутньої продукції є технологічно неминучим, а не свавільним рішенням бухгалтера.

Як визначається собівартість супутньої продукції?

Відповідно до п. 429 Методрекомендацій №373, вартість супутньої продукції окремо (самостійно) не калькулюють.

Насправді вартість супутньої продукції включається до загальної виробничої собівартості – у вигляді окремої статті калькуляції під назвою «Супутня продукція» – але зі знаком «–» (мінус). Тобто в калькуляційній відомості вона фігурує як від'ємна величина, що зменшує загальну суму виробничих витрат.

Формула розрахунку собівартості основної продукції

Механізм, визначений п. 11 НП(С)БО 16 та п. 430 Методрекомендацій №373, виглядає так:

Виробнича собівартість основної продукції = Загальна виробнича собівартість – Вартість супутньої продукції

Стаття калькуляції «Супутня продукція»

У практиці складання калькуляцій (особливо на промислових підприємствах) це виглядає так: у загальній калькуляційній відомості, де перелічені всі статті витрат (сировина і матеріали, оплата праці, амортизація тощо), передбачається окрема рядкова позиція – «Супутня продукція» із від'ємним значенням у розрізі видів такої продукції. Підсумок за всіма статтями (включаючи цей від'ємний рядок) і є виробничою собівартістю основної продукції.

Такий підхід дозволяє в єдиному документі – калькуляції – наочно показати:

• загальний обсяг виробничих витрат (до відрахування);
• суму, на яку зменшується собівартість за рахунок супутньої продукції;
• кінцеву виробничу собівартість основного продукту.

Комплексне виробництво: окремий нюанс

У так званому комплексному виробництві – коли з одної сировини або в єдиному процесі отримують одразу кілька продуктів – механізм залишається тим самим, але масштаб складніший.

Увага!

Згідно з пп. 430–431 Методрекомендацій №373, під час калькулювання в комплексних виробництвах супутню продукцію, оцінену за обраними підприємством методами, відтинають від підсумкової собівартості всього виробничого комплексу. Величина витрат, яка залишається після цього відрахування, вважається витратами саме на основний цільовий продукт.

Наприклад: якщо підприємство нафтопереробки отримує в одному процесі бензин (основний продукт), мазут і гас (супутні продукти), то спочатку визначають загальну собівартість усього процесу, потім оцінюють супутні продукти та «відтинають» їхню вартість – і лише тоді отримують собівартість бензину.

Способи оцінки супутньої продукції

Отже, супутня продукція виникла, і підприємству потрібно визначити її собівартість – ту, за якою вона зменшить загальну виробничу собівартість і буде оприбуткована на балансі. Від правильного вибору методу оцінки залежить і достовірність собівартості основної продукції, і відсутність претензій з боку ДПС.

Два методи оцінки супутньої продукції за НП(С)БО 16

Відповідно до абз. 7 п. 11 НП(С)БО 16 «Витрати», вибір методу оцінки залежить від напряму подальшого використання супутньої продукції:

• справедлива вартість – якщо супутня продукція призначена для реалізації (продажу стороннім покупцям);
• вартість можливого використання – якщо супутня продукція залишається для внутрішнього використання на самому підприємстві.

Ці два методи мають пріоритет, оскільки НП(С)БО 16 як нормативний акт вищого рівня має перевагу над галузевими Методрекомендаціями №373.

Метод 1. Оцінка за справедливою вартістю (для продажу)

Важливо!

Справедлива вартість – це сума, за якою можна продати актив за звичайних умов на певну дату (п. 4 НП(С)БО 19 «Об'єднання підприємств»).

Як конкретно її визначити для супутньої продукції? Відповідь міститься в Додатку до НП(С)БО 19, де наведено приклади справедливої вартості для різних видів активів. Для готової продукції (а супутня продукція призначена для продажу – отже, є готовою) справедлива вартість визначається як:

Справедлива вартість = Ціна реалізації - Витрати на реалізацію - Надбавка (прибуток),

де надбавка (прибуток) визначається виходячи з аналогічних показників для подібної готової продукції на ринку.

Тобто, справедлива вартість для супутньої продукції – це не просто ринкова ціна, а ринкова ціна, зменшена на витрати на збут і нормальний прибуток.

На практиці, якщо супутню продукцію (наприклад, тирсу) можна продати за 800 грн за тонну (без ПДВ), і підприємство в наказі про облікову політику встановило, що справедлива вартість визначається за ціною продажу без коригування (що допустимо за наявності регулярного ринку збуту), – то 800 грн і є тією сумою, на яку зменшується загальна виробнича собівартість і за якою продукція оприбутковується на балансі.

Метод 2. Оцінка за ціною можливого використання (для внутрішніх потреб)

Цей метод застосовується, коли супутня продукція не продається, а використовується на самому підприємстві – наприклад, як сировина або напівфабрикат у власному виробництві.

НП(С)БО 16 не розкриває, як саме розраховується «ціна можливого використання». Проте п. 431 Методрекомендацій №373 дає конкретну формулу:

Ціна можливого використання = Ціна матеріалу, який замінює супутня продукція – Додаткові витрати на підготовку до використання.

Логіка цього підходу проста: якщо підприємство замість купівлі певного матеріалу (наприклад, паливної тріски) використовує власну супутню продукцію (тирсу), то вартість цієї тирси дорівнює різниці між ціною матеріалу, що замінюється, і витратами на підготовку супутньої продукції до використання (сушіння, дроблення, транспортування тощо).

Наприклад, якщо підприємство планує використовувати тирсу як паливо замість купівельного деревного брикету за 1 200 грн/т. Для підготовки тирси до використання (пресування) витрачається 200 грн/т. В цьому випадку, ціна можливого використання: 1 200 − 200 = 1 000 грн/т.

Два методи з Методрекомендацій №373: застосовувати обережно!

Пункт 431 Методрекомендацій №373 пропонує підприємствам ширший вибір – аж 4 методи. Крім двох вищезазначених, він додає методи оцінки супутньої продукції:

• за плановою собівартістю аналогічного продукту – визначається на основі виробничої собівартості відповідної продукції на відокремленому виробництві або за її виробничою собівартістю, врахованою в розрахунках ціни підприємства (п. 503 Методрекомендацій №373);
• за нормативною собівартістю – оцінка виходячи із заздалегідь встановлених нормативних витрат на виробництво аналогічного продукту.

Але ці два методи не зазначені в НП(С)БО 16. А НП(С)БО 16 є нормативним актом вищого рівня порівняно з Методрекомендаціями №373, у разі суперечності між ними пріоритет мають норми стандарту.

Тому застосування планової або нормативної собівартості для оцінки супутньої продукції не є прямо забороненим, але є ризикованим – особливо при перевірці ДПС, яка може поставити під сумнів достовірність такої оцінки.

Застосовувати ці методи доцільно лише тоді, коли ні справедлива вартість, ні вартість можливого використання не можуть бути визначені з достатньою точністю, і лише з відповідним обґрунтуванням в обліковій політиці.

Таблиця 2. Методи оцінки собівартості супутньої продукції

Документальне оформлення надходження та відпуску супутньої продукції

Порядок документального оформлення супутньої продукції, по суті, нічим не відрізняється від документування основної продукції. Але є низка важливих практичних нюансів – особливо з огляду на зміни в нормативній базі останніх років.

Оприбуткування з виробництва на склад

Здавання супутньої продукції з цеху (виробничої дільниці) на склад підприємства оформляється приймально-здавальними накладними або актами. Як і для основної продукції, ці документи підтверджують факт завершення виробництва та передачу готової продукції під відповідальність матеріально відповідальної особи складу.

Документ складається, як правило, у двох примірниках:

• перший – залишається у цеху (підрозділі, що передає);
• другий – передається на склад разом із продукцією.

Увага!

Ще донедавна більшість бухгалтерів масово використовували типові форми первинних документів, затверджені наказом Мінстату від 21.06.1996 №193: накладну-вимогу №М-11, лімітно-забірні картки №М-8 та №М-9 тощо.

Проте наказ №193 скасовано у 2021 році. Із цього моменту застосування цих форм не є обов'язковим.

Натомість сьогодні є два рівноправних шляхи:

Шлях 1. Використати типові форми з обліку запасів, затверджені наказом Мінфіну від 13.09.2016 №818 – зокрема, Накладну (вимогу) або Акт приймання-передачі запасів. Хоча цей наказ первісно розроблявся для бюджетних установ, комерційні підприємства мають повне право застосовувати ці форми у своїй діяльності.

Шлях 2. Розробити власні форми первинних документів (наприклад, «Акт оприбуткування супутньої продукції»), взявши за основу форми з наказу №818 або зі скасованого наказу №193. Це абсолютно законно і нерідко зручніше – адже власна форма може враховувати специфіку конкретного виробництва (вказівку на технологічний процес, вид основної продукції, від якої отримана супутня, тощо).

Незалежно від обраного шляху – типова форма чи власна розробка – документ обов'язково має містити всі реквізити первинного документа, визначені ст. 9 Закону про бухоблік та п. 2.4 Положення №88.

Відвантаження покупцю

При продажу супутньої продукції стороннім покупцям її відвантаження оформляється видатковою накладною (паперовою або електронною) відповідно до умов договору. При вивезенні продукції автотранспортом додатково складається товарно-транспортна накладна (ТТН).

Оприбуткування супутньої продукції в бухгалтерському обліку

Інформація про витрати підприємства на виготовлення продукції – у тому числі й витрати, в результаті яких виникає супутня продукція, – акумулюється за дебетом рахунку 23 «Виробництво». Після завершення виробничого процесу настає час оприбуткувати супутню продукцію як повноцінний актив.

Увага!

Вибір рахунку для оприбуткування супутньої продукції визначається виключно тим, як підприємство планує її використовувати:

Якщо супутня продукція призначена для продажу (реалізації):

• Д-т 26 «Готова продукція» К-т 23 «Виробництво» – за справедливою вартістю

Якщо супутня продукція залишається для внутрішнього використання:

• Д-т 20 «Виробничі запаси» К-т 23 «Виробництво» – за ціною можливого використання

або (залежно від організації обліку на підприємстві):

• Д-т 25 «Напівфабрикати» К-т 23 «Виробництво» – за ціною можливого використання

або:

• Д-т 23 «Виробництво» К-т 23 «Виробництво» – за ціною можливого використання
  (при передачі для подальшої переробки в інший цех без окремого обліку напівфабрикатів)

Рахунок 25 чи 23: як не помилитися?

Питання вибору між рахунком 25 «Напівфабрикати» і рахунком 23 «Виробництво» для обліку супутньої продукції, призначеної для внутрішнього використання, – суто практичне. Відповідь залежить від організації обліку напівфабрикатів на конкретному підприємстві.

Рахунок 25 використовується тоді, коли підприємство веде окремий (відокремлений) облік напівфабрикатів власного виробництва – тобто, коли напівфабрикати не лише передаються між власними цехами, а й можуть реалізовуватися стороннім покупцям. У цьому випадку супутня продукція, що є за своєю природою напівфабрикатом (підлягає подальшій переробці), відображається саме на рахунку 25.

Рахунок 23 використовується тоді, коли підприємство окремого обліку напівфабрикатів не веде, а між цехами вони передаються безпосередньо без виокремлення на окремому рахунку. У такому разі внутрішнє переміщення супутньої продукції до наступної стадії переробки відображається проведенням Д-т 23 К-т 23 (за різними субрахунками або аналітичними позиціями).

Такий підхід підтверджується і п. 431 Методрекомендацій №373, який приписує відображати супутню продукцію, призначену для подальшої переробки, як рух напівфабрикатів у виробництві.

Увага!

За яким саме рахунком (25 чи 23) відображати внутрішній рух супутньої продукції – фіксується в наказі про облікову політику підприємства. Довільна зміна підходу без відповідного оновлення наказу неприпустима.

Списання супутньої продукції у власне виробництво

Якщо супутня продукція після оприбуткування використовується підприємством для виготовлення іншої продукції (власних потреб), її вартість списується з балансу у склад виробничих витрат:

• Д-т 23 «Виробництво» К-т 20 «Виробничі запаси»

або:

• Д-т 23 «Виробництво» К-т 23 (25) «Напівфабрикати / Виробництво»

Відповідно, ця вартість згодом увійде до собівартості тієї продукції, при виробництві якої була використана.

Реалізація супутньої продукції: як відобразити у бухобліку?

Подальший продаж супутньої продукції відображається так само, як і продаж основної продукції, – через субрахунки доходів і витрат:

• К-т субрахунку 701 «Дохід від реалізації готової продукції» – відображається виручка від продажу;
• Д-т субрахунку 901 «Собівартість реалізованої готової продукції» – списується балансова вартість проданої продукції.

Для аналітичної зручності (щоб чітко відокремити результати від продажу супутньої продукції від основної) рекомендується відкрити аналітичні субрахунки: 701/СП і 901/СП. Це дозволяє:

• у будь-який момент побачити, який дохід і який фінансовий результат принесла саме супутня продукція;
• без зайвих труднощів заповнити внутрішню управлінську звітність;
• за потреби надати ДПС деталізовану інформацію щодо доходів і витрат від реалізації.

Приклад

Підприємство займається переробкою деревини, в результаті чого отримує супутню продукцію – тирсу, яку продає. Ціна продажу тирси – 960 грн, у т. ч. ПДВ 160 грн, за 1 тонну. У певному місяці було оприбутковано і продано 5 тонн тирси.

Таблиця 3. Бухгалтерський облік супутньої продукції

Тирса оприбуткована на рахунку 26 за справедливою вартістю – 800 грн/т (без ПДВ), оскільки призначена для продажу. Ця ж сума (800 × 5 = 4 000 грн) зменшила загальну виробничу собівартість деревообробного виробництва у місяці її отримання.

Якщо підприємство використовує аналітичні субрахунки 701/СП та 901/СП, то у проводках 2–4 замість рахунку 701 використовується 701/СП, у проводках 5–6 – 901/СП. Сальдо за цими субрахунками в будь-який момент дає змогу побачити окремий фінансовий результат від операцій із супутньою продукцією.

Податковий облік супутньої продукції

Якщо бухгалтерський облік супутньої продукції має свої нюанси, то в податковому – все значно простіше.

Податок на прибуток: орієнтир на бухоблік

Розділ III ПКУ не встановлює жодних спеціальних податкових різниць для операцій із супутньою продукцією – ні для підприємств-малодохідників (з доходом до 40 млн грн на рік), ні для великодохідних платників, які зобов'язані коригувати фінансовий результат на різниці.

Це означає, що операції із супутньою продукцією впливають на об'єкт оподаткування податком на прибуток у тому звітному періоді, в якому відповідні доходи і витрати від її реалізації або використання відображаються в бухгалтерському обліку.

А саме:

• якщо супутня продукція реалізується стороннім покупцям – у періоді реалізації її справедлива вартість зменшує об'єкт оподаткування (через собівартість реалізованої продукції), а продажна вартість (без ПДВ) збільшує його;
• якщо супутня продукція використовується у власному виробництві – її вартість вплине на фінансовий результат або в момент використання (якщо списана до витрат поточного періоду), або в момент реалізації основної продукції, при виготовленні якої вона була використана.

Таким чином, для цілей податку на прибуток бухгалтер просто слідує правилам бухобліку – жодних додаткових коригувань чи розрахунків не потрібно.

ПДВ: три ситуації – три різних підходи

З ПДВ ситуація дещо складніша, і тут варто розглянути кожен випадок окремо.

Ситуація 1. Вхідний ПДВ при придбанні сировини

Суми вхідного ПДВ, сплаченого у складі вартості товарів та послуг, використаних у виробництві (у тому числі тих, результатом якого є й супутня продукція), підприємство на загальних підставах включає до податкового кредиту (п. 198.1 ПКУ).

Право на податковий кредит виникає на дату першої події (або отримання товарів/послуг, або оплати – залежно від того, яка відбулася раніше). При цьому обов'язкова умова: показати податковий кредит можна лише за наявності зареєстрованої податкової накладної (ПН) в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) від постачальника (п. 201.11 ПКУ).

Жодних «компенсуючих» нарахувань ПДВ у зв'язку з виникненням супутньої продукції не вимагається – адже госпдіяльний характер таких витрат очевидний.

Ситуація 2. Реалізація супутньої продукції стороннім покупцям

При продажу супутньої продукції підприємство нараховує податкові зобов'язання з ПДВ (пп. 185.1 і 187.1 ПКУ). 

Увага!

База оподаткування визначається за п. 188.1 ПКУ: ПДВ-зобов'язання при постачанні супутньої продукції нараховуються виходячи з її договірної вартості, але не нижче за звичайну ціну.

І саме тут починається найцікавіше. Під час перевірок ДПС нерідко намагається прирівняти «звичайну ціну» власновиробленої продукції до її виробничої собівартості. Оскільки супутня продукція в бухобліку оцінюється за справедливою вартістю або чистою вартістю реалізації (які можуть бути об'єктивно нижчими, ніж пропорційна частка загальних витрат виробництва), у контролерів виникає спокуса кваліфікувати це як «заниження бази ПДВ».

Щоб захистити себе, підприємство має забезпечити документальне обґрунтування ціни продажу супутньої продукції. Для цього підходять:

• маркетингові дослідження із зазначенням середніх ринкових цін на аналогічну продукцію на дату продажу;
• затверджені прайс-листи підприємства, підписані керівником;
• калькуляції собівартості з показом методу оцінки та його обґрунтування;
• договори з покупцями зі звичайними ринковими умовами (без ознак пов'язаності сторін).

Практика показує:

Якщо підприємство торгує супутньою продукцією регулярно і за сталими ринковими цінами – ризик донарахування ПДВ мінімальний. 

Якщо ж ціна є нетиповою або угода укладається з пов'язаними особами – документальне обґрунтування стає критично важливим.

Ситуація 3. Внутрішнє використання супутньої продукції

При внутрішній передачі супутньої продукції для її подальшого використання у власному виробництві ПДВ-зобов'язання не нараховуються. Така операція не відповідає визначенню терміна «постачання товарів» у розумінні пп. 14.1.191 ПКУ (оскільки право власності на активи нікому не передається – вони залишаються на балансі того самого підприємства).

Отже, будь-яке внутрішнє переміщення супутньої продукції між цехами або зі складу у виробництво не формує ПДВ-зобов'язань.

Таблиця 4. ПДВ-наслідки операцій із супутньою продукцією

Висновки

1. Супутня продукція – це повноцінна продукція відповідної якості, що отримується одночасно з основною в єдиному технологічному процесі та відповідає встановленим стандартам або технічним умовам; вона принципово відрізняється від зворотних відходів саме наявністю належної якості та придатності до використання.
2. Статус супутньої продукції та метод її оцінки обов'язково закріплюються в наказі про облікову політику – разом із технологічними картами виробництва, що є головним захистом підприємства від претензій ДПС щодо правильності калькулювання собівартості та бази оподаткування ПДВ.
3. Собівартість супутньої продукції не калькулюється окремо: її вартість зменшує загальну виробничу собівартість через статтю калькуляції «Супутня продукція» зі знаком «–», а залишок є виробничою собівартістю основної продукції (п. 11 НП(С)БО 16, п. 430 Методрекомендацій №373).
4. Оцінка здійснюється за справедливою вартістю (для продажу) або за ціною можливого використання (для внутрішніх потреб); планова та нормативна собівартість з Методрекомендацій №373 є методами нижчого пріоритету і застосовуються лише за неможливості визначити перші два.
5. При реалізації супутньої продукції ПДВ нараховується від договірної вартості, але не нижче звичайної ціни (п. 188.1 ПКУ), тому підприємству вкрай важливо мати документальне обґрунтування ціни – маркетингові дослідження, прайс-листи, калькуляції; при внутрішньому використанні ПДВ-зобов'язань не виникає.