Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Порядок визначення курсових різниць передбачено П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів». Загальні правила полягають в тому, що курсові різниці нараховуються за монетарними статтями балансу і курсові різниці визначаються на дату балансу і на дату здійснення господарської операції.
За загальним правилом курсові різниці відображаються у складі доходів/витрат, тобто вони впливають на фінансовий результат. ПКУ не передбачено жодних особливих податкових правил щодо відображення курсових різниць. Тому керуємось виключно П(С)БО 21.
Якщо говорити про два винятки з правил, які прописані в П(С)БО 21, то вони стосуються тих ситуацій, коли курсові різниці не впливають на фінансовий результат, а відображаються у складі додаткового капіталу:
- перший - це курсові різниці, які виникають за заборгованістю за внесками до статутного капіталу в іноземній валюті;
- другий - це п. 9 П(С)БО 12.
Ми будемо говорити про п. 9. Чому? Тому що у ДФСУ є своя позиція щодо застосування цієї норми.
Так, за роз'ясненням Офіса великих платників податків у 2018 році: коли отримується позика, кредит тощо від нерезидента-засновника, то курсові різниці, які виникають за такими кредитами/позиками, не впливають на фінансовий результат, а повинні відображатись у складі додаткового капіталу. Підстава власне п.9 П(С)БО 21.
Давайте проаналізуємо норму п. 9 П(С)БО 21. Ми бачимо, що за п. 9 курсові різниці, які виникають щодо дебіторської заборгованості або зобов’язань за розрахунками з господарською одиницею за межами України, погашення яких не плануються і не є ймовірними в найближчій перспективі, відображаються у складі додаткового капіталу. Тобто є умови, за яких, дійсно, курсові різниці відображаються в складі додаткового капіталу:
- перша умова - це стосується господарської одиниці за межами України. Тобто у п. 9 йдеться про випадок, коли українське підприємство має господарську одиницю за межами України (але не навпаки);
- друга умова - погашення такого боргу не планується;
- третя умова – не є ймовірною у найближчій перспективі.
Якщо говорити про договори позики/кредитів від нерезидентів-засновників, то в таких договорах завжди зазначається дата погашення. Так, вона може бути і встановлена в договорі через три роки, через п’ять років від дати отримання таких позик/кредитів, але вона є зазначена в договорі. Тому в даній ситуації, на нашу думку, немає підстав застосовувати пункт 9. Тому що, по-перше, господарська одиниця - це не українського підприємства, а нерезидента в Україні. А по-друге, не можна стверджувати що не планується погашення таких позик і що вони не є ймовірними в найближчій перспективі.
На сьогодні тішить те, що на цю тему є вже роз’яснення Мінфіна. Він у своєму листі від 01.03.2019 р. №35210-06-5/6144 зроби такий висновок: «Перекласифікація кредиторської заборгованості за позиками, отриманими українськими підприємствами від кредиторів - нерезидентів, що є асоційованими особами, без їх згоди в інструменти власного капіталу не передбачена національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в Україні».
Отже, на сьогодні немає підстав курсові різниці, які виникають за позиками/кредитами, отриманими від засновників-нерезидентів, відображати у складі додаткового капіталу. Такі курсові різниці відображаються в складі доходів і витрат і відповідно впливають на фінансовий результат та на об’єкт оподаткування податком на прибуток.
