"Економічний патріотизм має бути модним", - написав минулого тижня в своїй статті тоді ще перший віце-прем’єр Андрій Клюєв. Поставив у приклад Японію і її засноване на патріотизмі економічне диво, закликав український бізнес імпортувати не товари, а технології, щоб посилити свою конкурентоспроможність. І сказав, що слідом за Китаєм, Індією та Бразилією Україна займеться розширенням внутрішнього ринку.
В принципі, вже зайнялася. Ще в листопаді набрала чинності урядова "Програма розвитку внутрішнього виробництва". Її мета - забезпечити країну українською продукцією замість імпортної. Програма, обіцяв віце-прем’єр Андрій Клюєв, уже до 2015 року має вивести Україну на позитивний торговельний баланс на рівні $1,5-2 млрд. Місце імпортерів в серцях і гаманцях українців повинні зайняти вітчизняні компанії. Але через три місяці після старту програми більшість виробників, на яких вона розрахована, про неї досі не знають.
Комплексний підхід
Сьогодні імпорт продуктів харчування українські політики сприймають як особистий виклик і питання честі. Здавалося б, соромно країні, 70% площі якої - високоякісні землі (а це максимум для Європи), ввозити продукти харчування з-за кордону. За 11 місяців минулого року Україна імпортувала їх на $5,2 млрд. Чимало для одного з найбільших експортерів сільгосппродукції у світі.
У планах уряду це виправити. Наприклад, за допомогою здешевлення кредитів виробникам на закупівлю сільгосптехніки, введення біржової торгівлі зерном і інших різних стимулів. Але головне, програма передбачає реалізацію 12 конкретних інвестиційних проектів сумарним обсягом 5,78 млрд. грн. Кожен з них має свою мету і конкретне підприємство, на базі якого буде реалізовуватися.
Хоча програма державна, фінансувати проекти будуть із різних джерел. Це і гроші підприємств, і Пенсійного фонду, і банківські кредити, і іноземні інвестиції, і гроші від міжнародних організацій. Бюджетні кошти уряд обіцяє використовувати лише в тому випадку, якщо проект буде на основі державно-приватного партнерства.
Радіти чи ні? Аграрії не впевнені. На перший погляд, всі 12 проектів стосуються проблемної продукції - риби, свинини, молока, рослинних жирів і насіння. Але на ділі вони навряд чи допоможуть вирішити проблему заміщення імпорту в АПК.
Наприклад, майже в 124 млн. грн. обійдеться запланована реконструкція хлібокомбінатів. Але Україна і так є чистим експортером борошна та хлібобулочних виробів. А значить, реконструкція допоможе підвищити виробництво хліба в країні, але ніяк не позначиться на сповільненні припливу імпорту.
Зате низку очевидних заходів уряд випустив з уваги. Україна ввозить яблука з Польщі, тому що вітчизняні "радянської генетики" не здатні довго зберігатися без відповідних сховищ, але таких в Україні практично немає. Побудувати одне, що вміщає 20 тонн яблук, коштує $50-60 тис. Термін окупності - 4-5 років. У середньому українські сади з системою зрошення дають 40 тонн яблук з гектара, тобто для саду в два гектари треба чотири сховища.
Ось тут не завадила б і допомога з боку держави. За словами Богдана Хом’яка, директора зі стратегічного планування "УкрАгроКонсалт", 40% вітчизняних фруктів і овочів псуються і викидаються саме через те, що їх ніде зберігати. Держава допомогла б врятувати ситуацію. Але робити цього не планує - не в пріоритеті. Зате витратить 627 млн. на підтримку рибної галузі, в тому числі на створення спеціалізованого підприємства в західній частині Чорного моря. Хоча, за словами Хом’яка, ті види риби, які можна розводити в Україні, наша країна і так не імпортує.
Секретна операція
У цьому вся суть держпрограми. Вона обіцяє підтримку виробникам у всіх галузях, в яких сьогодні превалює імпорт - від нафтогазу до фармацевтики. Але поряд з корисними кроками, такими як компенсація ставок за кредитами, пропонує низку малоефективних кроків або просто точкову підтримку окремих виробників. Так, програма передбачає 159 інвестиційних проектів, загальна вартість яких має скласти 340 млрд. грн.
Втім, самі компанії про це часто не знають. "Такої програми (підтримки внутрішнього виробника) в Україні немає. Я депутат, я про неї знав би", - запевнив В’ячеслав Богуслаєв, генеральний директор "Мотор Січі". У самій програмі для авіабудівників передбачені довгострокові кредити під держгарантії для зовнішньоекономічних контрактів. Але про них глава компанії "Мотор Січ" не знає. Як не знають ні депутати, ні бізнес-організації, ні компанії, опитані "Інвестгазетою".
Сама по собі програма - хороша ідея, говорить Анна Дерев’янко, керівник Європейської Бізнес Асоціації. Підтримка галузей потрібна. Але через цю секретність заходи з досягнення благої мети, сформульовані в програмі, можуть бути пострілом вхолосту.
"В уряді немає жодної людини, яка розуміла б щось у високих технологіях", - скаржиться Богуслаєв. За його словами, що дійсно потрібно українським літакобудівникам, це організація для лізингу авіатехніки. Адже світова практика авіакомпаній, каже Богуслаєв, не купувати літаки, а брати їх в лізинг на 15-20 років у компаній, які купують їх на бюджетні гроші. В Україні цим мав би займатися "Укртранслізинг", але його фінансування вистачає лише на роботу з залізничними вагонами, зазначає Богуслаєв. Пожвавити роботу авіабудівників могли б фінансові вливання з держбюджету, але і це в уряду не в пріоритеті.
"Секретність" і формат допомоги лише посилюють відчуття, що програма приймалася в інтересах конкретних людей. Ні в програмі, ні в відповідній постанові Кабміну немає ні слова про те, як вибиралися учасники проектів. На ділі держпідтримка галузей загрожує обернутися підтримкою окремих компаній на шкоду їх конкурентам. Широке поле для корупції та непрозорих схем.
Так вже сталося, приміром, в автопромі. Довгі роки Таріел Васадзе, голова корпорації "УкрАвто", був головним лобістом інтересів українських автовиробників. "З 2008 року частка ринку у вітчизняних виробників скоротилася з 48% до 29%", - заявив він у жовтні на конференції "Автопром 2011", розкритикувавши державну політику. Мабуть, на Кабмін аргумент подіяв. У програмі заміщення імпорту уряд підійшов до цього питання дуже серйозно. Він запустив проект з виробництва 100 тис. українських машин на рік до 2015 року. Вартість проекту - 2 млрд. грн. Більше Кабмін дав тільки на великі енергетичні та інфраструктурні ініціативи. Але сам проект буде реалізовувати не Васадзе (що було б зрозуміло), а компанія "Єврокар". Вона займається дрібновузловим складанням декількох моделей Skoda, а до цього тільки збирала вироблені за кордоном авто Volkswagen Group. Але якщо план уряду буде реалізований з таким же розмахом, як і на папері, в руках "Єврокару" повинна виявитися половина українського авторинку, і тільки податкові відрахування до держбюджету складуть 2,1 млрд. грн. за п’ять років роботи.
Окреме питання - чи потрібно взагалі підтримувати всі галузі, в яких сьогодні переважає імпорт. Економісти наполягають, що в сучасному світі глобалізації немає необхідності намагатися робити всі продукти самостійно. Мар’ян Заблоцький, аналітик Ерсте Банку, нагадує, що інші країни можуть бути просто краще пристосовані до їх виробництва. Наприклад, в Китаї працівники часто отримують зарплати в еквіваленті 500 грн. на місяць, і змагатися з ними в складанні електротехніки або пошитті одягу безглуздо, оскільки це вимагатиме зменшення зарплат. Більше того, часто політика може привести до перекосів у розвитку та галузевому дисбалансі. "Ресурси спрямовуються в ті галузі або окремі підприємства, для розвитку яких немає реальних економічних передумов: сировинних, технологічних і т.д., - говорить Олена Бесєдіна, професор Київської школи економіки. - Якщо галузь конкурентоспроможна, чи то сільське господарство чи машинобудування, їй не потрібен додатковий захист, а все, що потрібно для розвитку такої галузі, це не заважати, тобто не створювати адміністративних, регуляторних проблем".
Але, мабуть, уряд України не вірить економістам. Нехай навіть програма заміщення імпорту, запропонована Кабміном, не покращує умови роботи для бізнесу і не позбавить український ринок від навали імпорту.
Олена Снєжко
