Останні тижні відзначені різким збільшенням кількості новин, присвячених електронним грошам. При цьому на подив часто в них фігурують міліція, суди та інші правоохоронні «органи» української держави.
Що насправді відбувається в цьому сегменті фінансового ринку? Які загрози реальні, а які – не більше ніж плід неспокійної журналістської уяви? Нарешті, з чим зустрічає новий 2013 рік сфера електронних платежів, невід’ємною частиною якої є системи електронних грошей?
Трохи лікнепу
Електронні гроші (ЕГ) найпростіше визначити як системи управління грошовими коштами, в яких гроші клієнта не прив’язані до персоніфікованого банківського рахунку. Після реєстрації в системі клієнт тим чи іншим способом вводить свої кошти, готівкові або безготівкові, які враховуються в його персональному «гаманці». Після цього клієнт отримує можливість віддалено, за допомогою Інтернет та інших телекомунікаційних технологій розпоряджатися коштами у своєму «гаманці». Це дуже і дуже приблизний опис, однак його досить для більшості випадків.
Один з факторів, які забезпечили ЕГ популярність – більша зручність користування ними, ніж в банківських продуктах. ЕГ доступні цілодобово, їм не знайоме поняття «операційного дня». Такі системи, як американська PayPal або російська WebMoney, передбачають ефективні механізми гарантування угод, затребувані у дрібного бізнесу.
Нарешті, ЕГ володіють набагато більшим захистом від шахраїв, ніж традиційні платіжні картки. Мало хто з власників «пластику» усвідомлює ступінь ризику при розрахунках карткою в кафе чи ресторані, коли вона, разом з усіма реквізитами, зникає з поля зору. Не люблять банки поширюватися і про принципову уразливість SMS-авторизації. Інший фактор успіху ЕГ полягає в тому, що вони дають прямий і простий вихід в глобальну економіку. Чи то в ролі покупця на закордонних торговельних майданчиках, чи то в ролі продавця власних товарів і послуг.
У 2003-му році в Україні почала працювати з національною валютою старожил ринку ЕГ на пострадянському просторі – російська WebMoney. Пізніше з’явилися і бурхливо пішли в зростання термінали самообслуговування, які стали одним з найбільш масових інструментів доступу (поповнення електронних гаманців і оплати послуг) до систем електронних грошей.
У звіті «Електронні гроші в Україні», підготовленому співробітниками Інституту економічних досліджень і політичних консультацій, чисельність користувачів ЕГ в Україні оцінюється в більш ніж 4,7 млн. осіб тільки для гривневих систем. Кількість тих, хто використовує міжнародні системи для транзакцій в доларах, російських рублях та євро, неможливо встановити. Але навряд чи їх менше, радше навпаки.
Загрози уявні і реальні
З моменту появи ЕГ в Україні Національний банк демонструє відносно їх непослідовну і, загалом, репресивну політику. Нещодавно схвалений закон №5284-VI (він же – законопроект №10656), став великим кроком назад, у порівнянні з уже сформованою практикою. Законом забороняється:
• повноцінний обіг електронних грошей: юридичні особи, включаючи приватних підприємців, не мають права оплачувати електронними грошима необхідні їм товари і послуги; • використання платіжних засобів, номінованих в іноземній валюті; • використання послуг міжнародних систем електронних платежів, які не погодили з НБУ свої правила.
При цьому НБУ вже третій рік поспіль не знаходить можливості узгодити правила роботи найбільших систем ЕГ, зробивши виняток для дуже обмеженого (всього три компанії) кола новачків. Мало того, Нацбанк регулярно ініціює інформаційні кампанії з дискредитації тих самих систем, яким сам же не погоджує правила діяльності.
Найбільш вірогідним поясненням цього парадоксу в галузі вважають спроби догодити українським банкірам, які буквально кожну гривню в кишені співвітчизників вважають своєю і категорично відкидають саму ідею небанківських платіжних систем. Хоча саме цей принцип – рівні можливості для створення та розвитку систем ЕГ для будь-яких юридичних осіб, що відповідають розумним вимогам, – реалізується і в ЄС, і на сусідньому російському ринку.
Змушені орієнтуватися на суперечливу позицію профільного регулятора, органи влади породжують інформаційний шум, який лише затемнює ситуацію, створюючи видимість проблем там, де їх немає. Вельми показовими в цьому плані є вищенаведені новини, розглянемо їх докладніше.
При найближчому розгляді в Житомирі підробляли не електронні гроші як такі, а стодоларові купюри, які приймалися в обмінних пунктах. Для шахраїв виявилося простіше підробляти паперові гроші, ніж зламати алгоритми захисту ЕГ. Так само і ДПАУ, заявляючи про безліч порушень у сфері інноваційних фінансових сервісів, свої претензії формулює розпливчасто і неконкретно, при цьому не заявляє ані про кількість порушених справ, ні про кількість винесених судових вироків. З числа 137 заявлених правопорушень у цій сфері 100 пов’язані з розкраданнями. Тобто і в цьому випадку самі по собі ЕГ не створюють нових ризиків. А враховуючи невиразний характер коментарів ДПАУ, можна припустити чергове «прохання» НБУ налякати користувачів «неправильних» систем.
Гіганти і карлики
Спроби НБУ «притиснути» тих, хто виявляє бажання діяти в правовому полі, виглядають безглуздо на тлі нездатності відомства впливати на всіх інших. Восени цього року під час конференції IDCEE-2012, яка пройшла в Києві 11-12 жовтня, було зроблено дуже важливу заяву, яка залишилася непоміченою українською пресою. Керуючий директор PayPal в Центральній Європі Деміан Перилла виголосив буквально таке: «Як тільки це (дозвільних процедур – авт.) питання буде вирішено, ми відразу ж з’явимося в Росії. І наступного ж дня – в Україні». Просто кажучи, він заявив про швидке відкриття всіх можливостей, що надаються PayPal, для громадян України – з одного боку. І небажання компанії враховувати думку НБУ та української держави – з іншого.
Для росіян можливість прийому платежів на рахунки в PayPal з’явилася лише в 2011 році і до цих пір виведення коштів можливе тільки на картки американських банків. Тепер цьому настає кінець: протягом декількох місяців компанія отримає право здійснювати платежі на користь клієнтів російських банків. Для жителів України це буде означати, в першу чергу, можливість продавати свої товари та послуги резидентам інших країн. Щоб долучитися до всіх цих можливостей, резиденту України буде досить дистанційно, без особистої присутності (це досить поширена практика – авт.), оформити та отримати поштою пластикову картку Visa або MasterCard одного з російських банків.
У 2013 році в секторі електронних грошей буде відбуватися знайоме всім нам «кіно». Влада буде надувати щоки і напускати на себе грізний вигляд, ігноруючи навіть найочевидніші можливості вплинути на ситуацію. Громадяни будуть робити тільки те, що їм зручно і вигідно, не звертаючи особливої уваги на невиразні попередження. Запорукою успіху їх зусиль є найбільші компанії світу, для яких українські бюрократи – лише прикра перешкода на шляху до сердець і гаманців українців.
Роман Хімич
