Працівники, які працюють за строковим трудовим договором, не можуть звільнитися за власним бажанням до завершення строку його дії без поважних причин. Порядок дострокового розірвання таких договорів визначений Кодексом законів про працю України. Розповідає Судово-юридична газета.
Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України (КЗпП), трудовий договір є угодою між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов'язується виконувати визначену роботу, а роботодавець — виплачувати заробітну плату та забезпечувати належні умови праці. Питання припинення трудових відносин регулюються статтями 36, 38, 39, 40 та 41 КЗпП України.
Як передбачає стаття 39 КЗпП, порядок розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника відрізняється від правил, які застосовуються до безстрокових трудових договорів відповідно до статті 38 КЗпП.
Укладаючи строковий трудовий договір, працівник погоджується працювати протягом визначеного строку, тому не може припинити трудові відносини в односторонньому порядку до завершення дії договору без поважних підстав.
Водночас стаття 39 КЗпП дозволяє достроково розірвати строковий трудовий договір на вимогу працівника у разі:
- хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи;
- порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору;
- наявності підстав, визначених частиною першою статті 38 КЗпП.
До таких підстав належать переїзд на нове місце проживання, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість, вступ до навчального закладу, неможливість проживання в певній місцевості за медичним висновком, вагітність, догляд за дитиною до 14 років або дитиною з інвалідністю, догляд за хворим членом сім'ї чи особою з інвалідністю I групи, вихід на пенсію, прийняття на роботу за конкурсом, а також інші поважні причини.
Як раніше писала «Судово-юридична газета», трудовий договір – угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем – фізичною особою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець – фізична особа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності, а за цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату.
