Держпраці у Львівській області нагадує, що згідно з трудовим законодавством працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, а роботодавець зобов’язаний у встановленому порядку його звільнити. Стаття 43 Конституції України забороняє примусову працю та надає можливість кожному заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Тобто в установленому законом порядку працівник з власної ініціативи вправі припинити трудові відносини з одним роботодавцем, після чого працевлаштуватися до іншого або поступити на навчання чи займатися іншими видами діяльності. Порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника в основному визначений відповідними нормами КЗпП України, зокрема, статтею 38, яка встановлює порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк.
Звільнення за власним бажанням може бути двох основних видів: звільнення з поважних причин та звільнення без поважних причин. Відрізняються вони тим, що у першому випадку працівник не зобов’язаний повідомляти адміністрацію про звільнення за два тижні. Він має право звільнитися хоча б і в день подання відповідної заяви.
Працівник згідно зі ст. 38 КЗпП має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Цей строк може бути зменшено у разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу. Працедавець у цьому разі повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Неможливість продовжувати роботу може бути зумовлена такими причинами: переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість (при потребі може підтверджуватись, наприклад, довідкою з місця роботи або випискою з копією трудової книжки); вступ до навчального закладу, який може підтверджуватись довідкою такого закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність (може підтверджуватись медичним висновком); догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або за дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи (може підтверджуватись висновком, а також довідкою про проживання члена сім’ї разом з працівником або, якщо вони проживають не разом, то місце проживання члена сім’ї дає можливість працівникові для такого догляду); вихід на пенсію, який може підтверджуватися документом про призначення пенсії, або досягнення робітником пенсійного віку; прийняття на роботу за конкурсом (може підтверджуватись документом про зарахування на роботу за конкурсом); інші поважні причини (наприклад, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо працедавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору).
Слід, звернути увагу на те, що законодавець, встановлюючи перелік поважних причин, по-перше, прямо передбачив документальне підтвердження, давши на це конкретну вказівку в тексті ст. 38 КЗпП (наприклад «неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком»). По-друге, зробив цей перелік невичерпним. Аналізуючи, норму, що відносить до поважних причин звільнення «вихід на пенсію», можна побачити, що законодавець прямо не встановлює вимоги документального підтвердження.
Варто зазначити, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності в наслідок загального захворювання, в тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідністю з дитинства) за наявністю страхового стажу. Залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності. Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи.
У ситуації, коли МСЕК установила працівникові групу інвалідності, роботодавець насамперед має вжити заходів щодо встановлення факту виявленої невідповідності такого працівника обійманні посаді чи виконуваній роботі.
Для того щоб установити факт виявленої невідповідності працівника обійманні посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я, роботодавець повинен передусім керуватися довідкою до акта огляду МСЕК, на зворотному боці якої зазначається висновок про умови та характер праці, а також індивідуальною реабілітаційною програмою інваліда, копію якої в установлених законодавством випадках надсилає МСЕК на адресу підприємства за місцем роботи працівника-інваліда.
Отже, якщо працівник подав заяву з проханням звільнити його з роботи за власним бажанням у зв’язку виходом на пенсію по інвалідності, підтвердженим медичним висновком, роботодавець, відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП, зобов’язаний звільнити такого працівника з роботи в зазначений у заяві день незалежно від заінтересованості самого роботодавця в такому звільненні чи будь-яких інших обставин.