Держпраці зазначає, що роботодавець має право встановити скорочений робочий час для всіх або окремих категорій працівників, для яких законодавством не передбачено обов’язкове встановлення скороченого робочого часу.
Скорочений робочий час (тиждень) – це час виконання роботи, передбаченої посадовими обов’язками, скорочений на відповідну кількість годин. При цьому працівник має право на оплату праці в розмірі повної тарифної ставки (повного окладу).
Законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників. Також за рахунок власних коштів підприємств можна скоротити роботу для окремих працівників: які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, а також для одиноких матерів та батьків, які виховують дитину без батька (матері), у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікарняному закладі.
Згідно зі статтею 9-1 КЗпП, підприємство, установа, організація в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів має право встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.
Відповідно до частини шостої статті 69 Господарського кодексу України, підприємство самостійно встановлює для своїх працівників:
- додаткові відпустки;
- скорочений робочий день;
- інші пільги, а також має право заохочувати працівників інших підприємств, установ, організацій, які його обслуговують.
Таким чином, встановлення в межах повноважень і за власні кошти скороченого робочого часу для всіх працівників підприємства чи для окремих категорій працівників або окремим співробітникам не суперечить нормам чинного законодавства. Вияв такої турботи про персонал в умовах воєнного стану є проявом соціальної відповідальності роботодавця.