Фонд соціального страхування України зазначає, що згідно зі статтею 34 КЗпП простій – це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Статтею 113 КЗпП передбачено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Статтею 22 Закону України від 23.09.1999 №1105 «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї страхових випадків, зокрема, тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві.
Враховуючи зазначене, у разі якщо застрахована особа не здійснює трудову діяльність та не нараховується заробітна плата, допомога по тимчасовій непрацездатності не надається.
Якщо під час простою підприємства не з вини працівника з оплатою не нижче від двох третин тарифної ставки, передбачено вихід працівника на роботу і у зв'язку із настанням тимчасової непрацездатності ним було втрачено право на таку виплату (оплату за час простою), йому призначається допомога по тимчасовій непрацездатності на підставі виданого у встановленому порядку листка непрацездатності та обчислюється середня заробітна плата для розрахунку допомоги відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 №1266.
***
Читайте також: