Нагадуємо, що 15.12.2021 року набрав чинності Закон України від 16.11.2021 р. №1875-IX «Про медіацію». Проте, попри те, що медіація як спосіб вирішення спорів давно і широко використовується за кордоном, і подекуди навіть і в нас, знають про неї ще мало. А дарма.
У цій статті ми спробуємо детальніше розповісти про саму процедуру та спрощено пояснити всі переваги медіації над судовими процесами.
Перевага перша: проводиться поза судом (хоча можна застосувати і в суді)
Практика визначає медіацію як позасудову добровільну, конфіденційну, структуровану процедуру, під час якої сторони за допомогою медіатора (медіаторів) намагаються запобігти виникненню або врегулювати конфлікт (спір) шляхом переговорів.
Простіше кажучи, медіація – це процес, під час якого зустрічаються разом дві (або більше) сторони, між якими виник спір у присутності третьої нейтральної сторони (медіатора). І ось ці дві сторони спорять (тобто наводять свої вимоги та аргументи), а медіатор сприяє досягненню сторонами взаємної згоди на вирішенні спору.
При цьому фокус зосереджується на інтересах сторін, а не на правових позиціях та обґрунтованості вимог. Простіше кажучи, медіатор зацікавлений у тому, щоб сторони дійшли компромісу, а не у тому, щоб покарати винних або відновити справедливість. Хоча сама медіація не заперечує присутності під час спору фахівців у галузі права (про це згодом). У разі медіації сторони самі знаходять рішення, які максимально влаштовують обидві сторони.
Але український Закон про медіацію дещо відходить від класики та пропонує проведення медіації й під час розгляду справи у суді. Відповідні зміни вносяться цим Законом до процесуальних кодексів – медіація може бути застосована у господарському спорі, цивільному та адміністративному спорах, та, навіть, третейських спорах, міжнародному комерційному арбітражу. Тобто фактично йдеться про новий додатковий спосіб примирення сторін в суді.
Перевага друга: широка сфера застосування
Медіація може бути застосована у таких спорах як:
- трудові,
- земельні,
- спори, що виникають у об’єктів соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю,
- при наданні соціальних послуг тощо.
Отже, фізособи можуть застосовувати медіацію у таких популярних спорах як щодо укладення і виконання шлюбного контракту, сплати аліментів, визначення місця проживання дитини (у т.ч. при досягненні дитиною 14 років), навіть у разі булінгу (тобто цькування), спори, що виникають з медичними закладами та багато-багато інших.
А бізнес може використовувати медіацію у корпоративних спорах та спорах між засновниками, адже реалії ведення бізнесу по-українськи показують, що більшість домовленостей між партнерами будь-якого виду бізнесу на словах та обіцянках значно відрізняються від тих, що закріплені в офіційних паперах.
А коли йдеться про складні відносини між юрособами та фізособами, то медіація стане в нагоді у трудових спорах. І тут її конфіденційність може стати вкрай важливою, адже відкритий спір з топменеджерами може негативно відобразитися на діловій репутації підприємства та прямо вплинути на прибутки компанії.
Медіація можлива, навіть, у справах про адміністративні правопорушення та у кримінальних провадженнях з метою примирення потерпілого з підозрюваним (обвинуваченим).
Важливо! Медіація може бути проведена як до звернення до суду, під час судового розгляду, так і під час виконання судових рішень (рішень третейських судів, міжнародного комерційного арбітражу). Проведення медіації не впливає на перебіг позовної давності.
Принципи медіації
Як і будь-який процес, медіація має певні принципи, які відрізняють її від судового процесу.
Ми їх вже наводили вище у визначенні терміну «медіація» за законом:
- Добровільність. Зауважимо, що для проведення процедури медіації обидві сторони повинні погодитись на зустріч та вирішення конфлікту. Якщо одна сторона проти, то єдиний шлях вирішення спору – це суд.
- Конфіденційність. Все, що відбувається під час медіації, – конфіденційно. Будь-яка інформація, записи, звіти чи інші документи, надані медіатору під час підготовки до медіації або розроблені у процесі медіації, є конфіденційними. Навіть те, що сторони вирішили звернутись до медіатора (ч. 1 ст. 6 Закону №1875) вважається конфіденційною інформацію. Звісно, за винятком, коли сторонами прийнято рішення звернутись до медіатора під час судового процесу. Адже в такому разі суд виносить ухвалу та зупиняє розгляд справи, а сама ухвала є у відкритому державному реєстрі судових рішень. Медіатор же, зі своєї сторони, не має права розкривати іншій стороні або іншій особі інформацію, отриману від боку під час приватної зустрічі, без згоди на сторони, яка надала таку інформацію. Можливість збереження конфіденційності є доволі привабливою для сторін, коли йдеться про бізнес-партнерів, які прагнуть уникнути розголосу самого конфлікту, не кажучи вже про результат їх домовленостей.
- Нейтральність, незалежність та неупередженість медіатора. І тут йдеться не лише про те, що медіатор повинен бути нейтральним у ставленні до сторін медіації та незалежним від сторін медіації, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших фізичних і юридичних осіб. А й про те, що сторони мають право разом обрати медіатора, якому обидві сторони довіряють або вважають його максимально відстороненим та нейтральним. До речі, на сьогодні обрати медіатора можна звернувшись до Українського центру медіації або інших медіаційних спільнот або об’єднань. Найближчим часом буде створений реєстр медіаторів (ст. 14 Закону №1875).
- Самовизначення та рівність прав сторін медіації. Сторони медіації самостійно визначають перелік питань, які обговорюватимуться, варіанти врегулювання конфлікту (спору), зміст угоди за результатами медіації, строки та способи її виконання, інші питання щодо конфлікту (спору) та проведення медіації. Інші учасники медіації (юристи, експерти, психологи, перекладачі тощо) можуть надавати консультації та рекомендації сторонам медіації, але рішення приймають виключно самі сторони. Хоча, звісно, далеко не завжди є саме конфлікт – іноді сторони просто не можуть дійти згоди у певних питаннях, не розуміють необхідність тих чи інших дій та прагнуть бути почутими саме у присутності нейтральної сторони. Наприклад, коли одна сторона пропонує укласти шлюбний контракт, а друга – не розуміє, що це та навіщо, вважаючи, що це може поставити у нерівне становище майбутнє подружжя. Або коли йдеться про місце проживання дитини, коли сама дитина чітко висловлює бажання жити з одним з батьків, а другий – не розуміє, чому так сталось та вважає себе не почутим.
- Один з важливих принципів медіації, які не названі в Законі №1875, це економія часу та коштів. Якщо уявити собі, скільки часу спір може тривати в судах по всім інстанціям та скільки коштів буде витрачено на адвокатів та судові витрати (зокрема, на експертні висновки тощо), то стає зрозумілим, що через рік-півтора цей спір може не мати жодного значення, а отримане матеріальне відшкодування по ньому «з’їсть» інфляція. Не кажучи вже про те, що далеко не всі судові рішення можна виконати через відсутність майна та коштів у програвшої сторони.
Сам процес медіації є доволі гнучким. Під час переговорів можна отримувати будь-які консультації зі сторони, зважувати всю інформацію, яка подається, проводити медіацію у будь-якому зручному місці та у будь-який зручний час для сторін, висловлювати всі страхи, побоювання, інтереси та бажання, які можуть вплинути на вирішення конфлікту.
Тобто під час медіації враховуються не тільки і не стільки правові позиції, а живі людські емоції та взаємне задоволення від отриманого результату.
Медіація – це чіткий структурований процес
Відразу зауважимо, що далеко не всі спори та конфлікти можна вирішити переговорами. Так, процедура медіації має бути (і є за визначенням) приємнішою, ніж суд, де кожне слово має значення. І медіатор - це не суддя, який приймає рішення за сторони або карає винних. Проте він і не чарівник.
Тобто не у всіх випадках у спорі чи конфлікті медіація здатна посприяти у їх вирішенні. Тому перед тим як приймати рішення чи пропонувати іншій стороні медіацію, слід проконсультуватись з медіатором щодо того, чи може у ситуації, яка виникла, медіація якнайкраще сприяти досягненню бажаного для сторін конфлікту результату.
Крім того, бувають випадки, коли спір виключно судовий, адже стосується тлумачення норм права. Або, як сказано у ч. 3 ст. 3 Закону №1875, медіація не проводиться у конфліктах (спорах), що впливають чи можуть вплинути на права і законні інтереси третіх осіб, які не є учасниками цієї медіації.
Тому медіацію можна визначити за такою структурою:
- Підготовча стадія, яка має на меті здійснити певні підготовчі заходи щодо наявного конфлікту (спору) разом з обома сторонами чи окремо, зокрема, місце проведення медіації, збирання та обмін інформацією, документами, інших заходів, які сторони вважають потрібними та важливими для медіації та отримання бажаного результату.
- Сам процес медіації. Важливо розуміти, що оскільки процес є добровільним, то сторони можуть у будь-який момент зупинити медіацію та відмовитись від неї, звернутись за консультацією чи іншою допомогою до спеціалістів чи юристів тощо.
- Укладення угоди за результатами медіації. Зауважимо, що медіаційна угода не є виконавчим документом, проте для трудових та земельних спорів передбачено, що у разі невиконання медіаційної угоди конфліктуючі сторони можуть звернутись до суду. Загалом конфліктуючі сторони укладають медіаційну угоду, яка підлягає виконанню у добровільному порядку.
Медіатор – хто він такий?
У Законі визначені чіткі вимоги до особи медіатора. Зокрема, це фізична особа, яка пройшла базову підготовку медіатора в Україні або за кордоном (ч. 1 ст. 9 Закону №1875). Після проходження базової та/або спеціалізованої підготовки та підтвердження набутих компетентностей видається відповідний сертифікат (ч. 4 ст. 10 Закону №1875).
Втім, як ми вже сказали на початку статті, медіація існує в Україні понад 15 років. Тож, на сьогодні вже багато кваліфікованих практикуючих медіаторів.
Тому Закон №1875 передбачає, що відповідно до цього Закону медіаторами також визнаються особи, які до набрання чинності цим Законом пройшли навчання базовим навичкам медіатора (медіації) обсягом не менше 48 годин, що підтверджується відповідними сертифікатами.
Таким чином, ми вважаємо, що цей Закон про медіацію має на меті розширити можливості фізосіб та юросіб, ФОПів, інших установ, організацій та об’єднань (незалежно від форми власності) вирішувати конфлікти до або замість звернення до суду. Проте медіація не заміняє суд, а є лише так званим альтернативним способом вирішення спору, суть, порядок та строки якого вирішують самі конфліктуючі сторони.
І, звісно, медіація є платною, окрім випадків надання послуг медіації в межах безоплатної правової допомоги. Хто несе витрати з оплати послуг медіатора – вирішують сторони спору між собою. Адже саме вони вирішили добровільно звернутися саме до цього медіатора. Втім, у будь-якому разі - це договір про надання послуг. Тобто сторони укладають договір із медіатором і як буде ці послуги оплачено.