Загартованих змінами до податкового законодавства бухгалтерів напевно немає нічого, що могло б їх здивувати. Проте, кожного разу переглядаючи ПКУ можна знайти щось нове, що до того не привертало особливої уваги.
Так, за приписами п.57.3 ПКУ у разі визначення грошового зобов’язання контролюючим органом … платник податків зобов’язаний сплатити нараховану суму грошового зобов’язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов’язання платник податків зобов’язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Відповідно до п. 59.1 ПКУ у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов’язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до абзацу першого пункту 59.3 ПКУ податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строкусплати суми грошового зобов’язання.
Отже, яким чином обраховується такий «граничний строк сплати»: загалом, як показує практика надсилання податковими органами податкових вимог, варіанти є два
Варіант 1. податкова вимога має надсилатися на 11 деньпісля отримання рішення органу ДПІ платником податків,
Варіант 2. податкова вимога надсилається на 21 деньпісля отримання рішення органу ДПІ платником податків.
Слід зауважити, що суд погодився з доводами Позивача та визнав, що з розрахунку за приписами п. 57.3 та 59.1 ПКУ податкова вимога не може бути надіслана раніше, ніж через 20 днів після отримання підприємством податкового повідомлення-рішення.
Крім того, суд звернув особливу увагу й на зміст податкової вимоги. Так, у відповідності до п.59.3 ПКУ податкова вимога повинна містити
- відомості про факт виникнення грошового зобов’язання та права податкової застави,
- розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою,
- обов’язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк,
- попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави,
- про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Проте, насьогодні податкові вимоги форми Ю та форми Ф додатків 1 та 2 до Наказу ДПАУ від 24.12.2010 р. №1037 не містять головної, на нашу думку, вимоги - відомості про факт виникнення грошового зобов’язання, натомість вказується лише «за станом на … сума податкового боргу вказаного платника податків за узгодженими грошовими зобов’язаннями становить…». Адже, податкові органи в окремих випадках надсилають податкові вимоги на певні суми і визначити, за яких підстав такий борг утворився – не можливо (особливо, коли йдеться про пеню та штрафні санкції).
Чи підтримає таке тлумачення положень ПКУ апеляційна та касаційні інстанції – покаже час.
