ВГСУ вже вкотре пропонує правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами перегляду судових рішень господарських судів у зв’язку з неоднаковим застосування одних й тих самих положень законів:
- яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено ЗУ від 22.11.96 р. №543/96-ВР як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки НБУ (постанови від 24.10.2011 № 25/187, від 07.11.2011 № 5002-2/5109-2010);
- зобов’язання відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати за недопоставлений у строк товар, присуджену до стягнення рішенням господарського суду, є грошовим зобов’язанням, а відтак його невиконання тягне застосування щодо боржника наслідків, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦКУ – сплатити грошову суму з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми (постанова від 05.12.2011 №16/164(2010));
- звернення клієнта до банку з позовом про зобов’язання закрити рахунок у судовому порядку відповідає способам захисту, встановленим ст. 16 ЦКУ та ст. 20 ГКУ, оскільки, звертаючись з такою вимогою, позивач фактично просить суд примусити банк виконати обов’язок, покладений на нього умовами договору та приписами законодавства (постанова від 28.11.2011 №27/11);
- у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет застави суд може обрати один із способів звернення стягнення, зокрема, шляхом отримання предмету застави у власність заставодержателем (постанова від 26.12.2011№4/1);
- строк у 12 місяців для виплати частки учаснику ТОВ, що виходить з товариства, обчислюється з моменту повідомлення учасником товариства про вихід із складу його учасників. Невиконання такого обовязку тягне передбачені ст. 625 ЦКУ наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання (постанова від 12.12.2011 №14/214(10)).
