Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Ситуація: 16.05.2011 року в приміщенні ДПІ на підставі наказу начальника ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТзОВ з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за грудень 2010 року, січень-лютий 2011 року.
За результатами проведеної перевірки ДПІ складено акт.
ТзОВ звернулося до адміністративного суду з позовом про визнання дій щодо проведення позапланової перевірки протиправними.
Під час розгляду справи з’ясувалося, що 12.04.2011 р. ДПІ направляла повідомлення ТзОВ про запрошення останнього до ДПІ для перевірки своєчасності відображення в обліку взаємовідносин з контрагентами та підтвердження факту включення до податкового кредиту сум ПДВ. Крім того, податковий орган просив мати при собі документи, перелік яких навів у зазначеному листі. Та обставина, що лист повернувся без вручення у зв’язку з неповною адресою, не є доказом того, що повідомлення про проведення перевірки взагалі товариству не надсилалося.
Апеляційним судом провадження у цій справі закрито з огляду на те, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб’єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов’язки у сфері публічно-правових відносин.
Вчинені податковим органом дії стосовно прийняття акта невиїзної документальної перевірки не породжують для платника податків настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов’язки.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що оскаржувані позивачем дії податкового органу не є його рішенням, дією чи бездіяльністю, які породжують, змінюють або припиняють права та обов’язки позивача у сфері публічно-правових відносин, а отже, вони не підпадають під дію п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України.
З цього рішення випливають два висновки.
1. Суди й далі підтримують багаторічну практику невизнання акта документом, який, своєю чергою, породжує для платника податків настання будь-яких юридичних наслідків та впливає на його права та обов’язки. Тож подібні вимоги можуть бути заявлені та розглянуті лише в межах спору про визнання протиправним податкового рішення.
2. Щодо адреси листування, то, на нашу думку, ПКУ дещо інакше розуміє приписи щодо направлення повідомлення про перевірку. Так, адреса листування напряму пов’язана з місцезнаходженням платника податків, а отже, йдеться про адресу, яка зазначена у реєстраційних документах платника податків, — адреса реєстрації (юридична адреса). Таким чином, ПКУ не передбачає листування за будь-якою іншою адресою, а отже, інші листи, надіслані за іншою адресою, не можна вважати надісланими (врученими) платнику податків належним чином. Проте сподіваємося, що найближчим часом суд зверне належну увагу на застосування цих правових норм.
