Ще за часів існування Закону №2181 та Закону про ДПС (у редакції, чинній до 01.01.2011 р.) платники податків звикли до того, що з метою проведення камеральної перевірки податкові органи вимагали надавати копії первинних документів, які підтверджують показники поданої податкової звітності (особливо коли йшлося про ПДВ).
Чи змінилася ситуація з прийняттям ПКУ? Як свідчить судова практика, таки змінилася...
Переглядаючи апеляційну скаргу, суд дійшов висновків, які ми вважаємо за необхідне довести до платників податків.
Суть спору: ДПІ проведено камеральну перевірку ПП з питань підтвердження госпвідносин із платниками податків згідно з додатком 5 до декларації з ПДВ за квітень 2011 року, результати якої викладено в акті. Зі змісту акта вбачається, що перевірку проведено згідно із пп. 78.1.1, ст. 79 ПКУ у зв’язку з тим, що на адресу ПП було надіслано лист про надання копій первинних документів про здійснення фінансово-господарської діяльності за період з 01.04.2011 до 30.04.2011. Під час перевірки використано податкову декларацію з ПДВ за квітень 2011 року, додатки 5 до цієї декларації, інформацію, що міститься в базі даних АС «Аудит», АРМ «Бест Звіт», АІС «Реєстр платників податків», АІС «Облік податків та платежів», Пошуково-довідкову систему ЦБД ДПА України, Систему автоматизованого зіставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України. За результатами проведеної камеральної перевірки зроблено висновок про те, що ПП з порушенням сформовано податковий кредит із ПДВ за операціями продажу товарів, робіт та послуг за квітень 2011 року, фінансово-господарські взаємовідносини між ПП та контрагентами є фіктивними правочинами. Нараховано ПЗ.
Висновок 1.З огляду на приписи п. 75.1 ПКУ під час камеральної перевірки не можуть використовуватися документи первинного обліку платника податків, вивчення та оцінка укладених таким платником податків угод, оскільки дані про укладання таких угод не відображаються у податковій звітності, а отже, під час камеральної перевірки неможливо зробити висновок про реальність або фіктивність укладених платником податків правочинів.
Висновок 2.Податковим законодавством не передбачено витребування будь-яких документів від платників податків до початку проведення камеральної перевірки, тобто ця перевірка проводиться за наявними в органу податкової служби документами (деклараціями) (п. 85.1 ПКУ). Такий обов’язок виникає у платника податків після початку перевірки (п. 85.2 ПКУ).
Висновок 3.Неотримання відповіді на запит податкового органу щодо надання документів первинного обліку є підставою для проведення позапланової документальної перевірки, а не камеральної, як це здійснено ДПІ.
Висновок 4. Акт про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з ПДВ, складається у двох примірниках і підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, та після реєстрації в органі ДПС вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днівплатнику податків у порядку, визначеному статтею 42 розділу II ПКУ. Камеральну перевірку даних, заявлених у податковій звітності з ПДВ, орган ДПС проводить протягом 30 днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації. Проте акт перевірки протягом трьох робочих днів платнику податків не вручався та не надсилався.
Висновок 5.З огляду на те, що предметом камеральної перевірки є правильність складання податкових декларацій, суд доходить висновку, що документами, які мають відношення до такої перевірки, є саме податкові декларації (розрахунки) і ніякі інші. А у разі якщо під час проведення камеральної перевірки буде виявлено порушення податкового законодавства, відповідач має право призначити та провести документальну (виїзну, невиїзну або планову чи позапланову) перевірку позивача, як це визначено гл. ХІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011 р. №41, на порушення якого відповідач актом камеральної перевірки визначив ПЗ платника податків.
Підсумовуючи, суд зазначив: «…Враховуючи завдання адміністративного судочинства, яке, зокрема, полягає у поновленні судом порушених суб’єктивних прав юридичних осіб, адміністративний суд не уповноважений вирішувати питання про скасування акта перевірки суб’єкта владних повноважень, але при вирішенні спору про оскарження дій суб’єкта владних повноважень він має право і повинен з’ясувати всі обставини у справі, зокрема підстави та порядок проведення перевірки, дослідити вчинені відповідачем дії та їх відповідність закону, перевірити порядок прийняття акта перевірки і його відповідність вимогам закону з урахуванням суті викладених висновків тощо.
Відповідач діяв поза межами наданих йому повноважень...».