ВАСУ знову повернувся до питань стягнення податкового боргу з платників податків.
Нагадаємо, що останнє роз’яснення щодо цього надавалося на початку 2011 року — листи ВАСУ від 02.02.2011 р. №149/11/13-11 та від 22.04.2011 р. №571/11/13-11 (щодо стягнення боргу з фізосіб).
Загалом за змістом ч. 1 ст. 183-3 КАС України стягнення коштів за податковим боргом може здійснюватися у порядку звернення органу ДПС до адміністративного суду з відповідним поданням.
Подання подається до суду першої інстанції протягом двадцяти чотирьох годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом, у письмовій формі та повинно містити, зокрема, підстави звернення з поданням, обставини, що підтверджуються доказами, та вимоги заявника.
З урахуванням приписів п. 95.2 ПКУ, згідно з яким стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги, податковий орган зобов’язаний долучити до подання про стягнення коштів за податковим боргом докази надіслання податкової вимоги платникові податків, що є необхідним для правильного розрахунку строку в 60 днів, який повинен минути з дня надіслання відповідного подання.
ВАСУ звертає увагу на те, що порядок надіслання платникові податків податкової вимоги є тотожним порядку надіслання податкового повідомлення-рішення. Таким чином, наведена норма Кодексу передбачає два альтернативні способи інформування платника про наявність податкового повідомлення-рішення, а саме:
— безпосереднє вручення такого рішення під підпис;
— надіслання листом з повідомленням про вручення.
При цьому правова конструкція цієї норми жодним чином не визначає черговості або не надає переваг у застосуванні податковим органом будь-якого із зазначених способів. Вживання у наведеному законодавчому приписі сполучника «або» вказує на рівнозначність зазначених способів та можливість використання будь-якого із них за вибором податкового органу.
А власне надіслання у розумінні цієї норми передбачає направлення адресатові (платникові) листа з повідомленням про вручення.
Тобто ВАСУ вважає, що для факту надіслання достатньою є передача податковим органом відповідного виду поштової кореспонденції на пошту, тимчасом як подальше вручення (отримання) адресатом (платником) такого листа є окремою дією, яка не впливає на початок відліку 60-денного строку.
На думку ВАСУ, ПКУ розрізняє поняття «надіслання» та «отримання» без їх ототожнення. Скажімо, виникнення права платника на оскарження рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання пов’язано саме з отриманням такого рішення. Водночас однією з обов’язкових умов проведення позапланової невиїзної перевірки є, зокрема, надісланняплатнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення копії наказу про її проведення та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Крім того, з огляду на приписи п. 42.2 ПКУ, термін «надіслання» податкової вимоги в контексті норми п. 95.2 ПКУ означає відправлення податкової вимоги платникові податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу такого платника податків.
Відповідно в разі використання поштового способу інформування платника податків про наявність у нього податкового боргу право на внесення подання про стягнення податкового боргу виникає у податкового органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня відправлення платнику податків податкової вимоги рекомендованим листом із повідомленням про вручення, незалежно від дати фактичного отримання цієї податкової вимоги платником податків, вказаної в повідомленні про вручення.
