Схвалення парламентом нового Кримінально-процесуального кодексу викликало значний резонанс в українському суспільстві. І це цілком зрозуміло, адже така подія є важливою не тільки для юридичних кіл. Без перебільшення, можна стверджувати, що питання кримінально-процесуального права стосується кожного, оскільки в ролі потерпілого або обвинуваченого може опинитися будь-який громадянин. Слід також зазначити, що ухвалення цього нормативно-правового акта має і велике суспільно-політичне значення.
Від того, наскільки ефективною і юридично виваженою буде процедура розкриття злочинів, буде залежати і політична стабільність в країні. Люди будуть довіряти державі і політикам лише тоді, коли останні зможуть забезпечити об’єктивність в процесі розслідування кримінальних справ і справедливість судових вердиктів. Саме це є основною метою кримінально-процесуального законодавства. І саме на такий результат має бути спрямована реформа кримінально-процесуального законодавства.
Нагадаємо, що чинний КПК був ухвалений ще в 1960 році, коли Україна входила до складу СРСР. У зв’язку з тим, що цей кодекс розроблявся відповідно до радянської системи судочинства, його неодноразово критикували. Дійсно цей кодекс був ухвалений в ті часи, коли інтереси держави ставилися вище інтересів особистості, але за період його дії було внесено досить багато змін, і сьогодні він більш-менш пристосований до вимог сучасного життя. Але найголовніше те, що в цьому кодексі є внутрішня логіка, і його норми пройшли випробування часом, а тому гострої необхідності в ухваленні нового кодексу не було. На цьому етапі достатньо було б просто провести "євроремонт", ввести інститут присяжних, розширити права захисту і забезпечити дотримання принципу змагальності в судовому процесі.
Варто ще раз нагадати, що основним завданням КПК є забезпечення швидкого, повного та об’єктивного розслідування кримінальних справ та розкриття злочинів. Крім того, визначені в кримінально-процесуальному законодавстві норми повинні передбачати механізми захисту громадян від безпідставного звинувачення і не допускати несправедливого покарання осіб, непричетних до скоєння злочинів.
У старому КПК досить чітко розписані права та обов’язки учасників кримінального судочинства і послідовність вчинення ними дій для забезпечення розкриття злочинів і притягнення винних до передбаченої законом відповідальності.
Разом з тим слід зазначити, що в Україні дуже багато громадян перебувають під вартою за злочини, які вони не скоювали. Саме на цю обставину звертають увагу прихильники якнайшвидшого схвалення нового КПК.
Дійсно, така проблема існує, але основна проблема несправедливого засудження полягає не в недосконалості чинного кримінально-процесуального законодавства. Справа в тому, що значна кількість співробітників правоохоронних органів свідомо порушують вимоги КПК лише для того, щоб підвищити показники розкриття злочинів. Загальновідомим є факт, що це істотно впливає на кар’єрне зростання і підвищення матеріального добробуту співробітників правоохоронних органів. Але це вже інша проблема, і стосується вона в основному вдосконалення відомчих підзаконних актів.
Ще слід звернути увагу на те, що будь-який закон виконують (або не виконують) люди. І саме від людей, тобто від посадових осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, залежить і процес розслідування кримінальної справи, і кінцевий результат. Аналізуючи проблеми кримінального судочинства, також слід звернути увагу на те, що в Україні немає незалежної судової гілки влади.
Правосуддя, яке в нас і так перебувало в зародковому стані, остаточно було знищено разом з ухваленням Закону "Про судоустрій і статус суддів" і повернення до Конституції зразка 1996 року.
Внаслідок таких "реформ" сьогодні в Україні відбулася повна централізація влади. Тепер всі більш-менш важливі судові рішення ухвалюються на Банковій, а залежні від виконавчої влади суди лише формально узаконюють рішення, схвалені в Адміністрації Президента.
Яскравим підтвердженням цих слів є судові вироки в так званих політичних процесах. Де суди лише надали юридичну форму політичним рішенням.
Те, що ці вироки є юридично необґрунтованими, було зрозуміло навіть людям, які не мають юридичної освіти. Завдяки ЗМІ вся країна мала можливість спостерігати за юридичною вакханалією, яка відбувалася в Печерському суді міста Києва. Посадові особи правоохоронних органів і суду свідомо порушували закон і не несли за це ніякої відповідальності. І це могло статися лише тому, що суди в Україні є цілком і повністю залежними від політичної кон’юнктури, тобто від волі тих людей, які сьогодні перебувають при владі.
У зв’язку з цим можна зробити висновок, що схвалення нового КПК, навіть найкращого, не вирішує проблему незаконного засудження. Щоб вирішити це питання, Україні потрібна політико-правова реформа. Потрібно зробити так, щоб в країні панував закон і будь-якого чиновника або політика можна було притягти до відповідальності за порушення вимог закону. Разом з тим слід зазначити, що закон може діяти лише в правовій державі, а Україна є такою лише на папері. Але це вже інша тема, яка вимагає більш докладного висвітлення.
Тепер повернемося до нового КПК.
Немає ніякого сенсу проводити його детальний юридичний аналіз, оскільки це - громадська еклектика. У цьому нормативно-правовому акті відсутня внутрішня логіка.
Він настільки заплутаний, що його навіть важко назвати недосконалим. Після прочитання проекту нового КПК стає зрозумілим, чому автори цього "шедевра юридичної думки" залишилися в тіні.
Широкій громадськості відомо лише те, що даний проект закону внесений за ініціативою Президента України, а схвалений за підтримки парламентської більшості.
Тепер щодо наслідків введення в дію нового КПК.
Як уже зазначалося, цей кодекс є заплутаним і позбавленим юридичної логіки, що врешті-решт призведе до необхідності здійснювати ручне управління кримінальним процесом.
Зрозуміло, що відсутність чітко визначеної законом процедури відкриває широкі можливості для зловживань, а це в свою чергу не тільки не вирішує існуючих проблем у сфері кримінального судочинства, а й призводить до ще більшого їх загострення.
"Схвалення нового КПК, навіть найкращого, не вирішує проблему незаконного засудження. Щоб вирішити це питання, Україні потрібна політико-правова реформа"
"Кодекс є заплутаним і позбавленим юридичної логіки, що врешті-решт призведе до необхідності здійснювати ручне управління кримінальним процесом"
Відсутність справедливого підходу до розгляду кримінальних справ може викликати масове невдоволення, яке в підсумку призведе до суспільно-політичного протистояння. Не виключено, що вирішення цієї проблеми може піти і силовим шляхом із застосуванням зброї сторонами конфлікту.
А це вже більш серйозне питання, яке безпосередньо стосується національної безпеки, оскільки тут є безпосередня загроза інтересам української держави і суспільства.
Тепер щодо авторів проекту нового КПК. Яку мету вони переслідували, "проштовхуючи" цей законопроект?
Перше, що спадає на думку, - автори не дуже переймалися тим, щоб з-під їхнього пера вийшов цілісний і юридично виважений нормативно-правовий акт. Складається враження, що цей кодекс був написаний лише для того, щоб показати політичним опонентам і суспільству, що нинішня влада є дієвою і змогла провести реформу кримінально-процесуального законодавства та забезпечити схвалення такого важливого документа, як КПК. Але якщо б у авторів цього законопроекту було реальне бажання провести справжню реформу і забезпечити схвалення якісного нормативного акта, то до його розробки вони повинні були б залучити відомих фахівців у галузі кримінального процесу та провести широке обговорення проекту нового КПК.
Замість цього ми отримали невідомо ким підготовлений і "продавлений" через ВРУ Кримінально-процесуальний кодекс, що не відповідає вимогам, які стоять перед кримінально-процесуальним законодавством. Якщо стояло завдання схвалити новий КПК, і при цьому якість значення не має, то це як мінімум злочинна халатність, яка в недалекому майбутньому може мати тяжкі наслідки як для окремої особистості, так і для суспільства в цілому. Провівши через Верховну Раду новий КПК, його автори зруйнували стару систему, а нову не збудували.
У зв’язку з цим виникає інша версія, яка полягає в тому, що дії авторів цього законопроекту були продуманими і цілеспрямованими. Вони не могли не розуміти, що введення цього кодексу в дію викличе параліч всієї правоохоронної та судової системи, яка неодмінно потягне за собою масове невдоволення діями нинішньої влади.
Складається враження, що комусь дуже хочеться направити народний гнів проти діючого Президента і парламентської більшості. Логіка такого розвитку подій підказує, що в результаті люди зметуть владу, яка не може забезпечити порядок та стабільність в суспільстві, але яку ціну нам доведеться за це заплатити, поки що сказати важко.
Враховуючи всі ці обставини, Президенту варто добре подумати перед тим, як ставити свій підпис під проектом нового КПК і вводити його в дію. Ще є можливість і час для того, щоб зробити висновки і виправити помилки.
Олег Березюк, голова Українського юридичного товариства
