Платник податків обирає місце здійснення госпдіяльності
Факт держреєстрації підприємства за певною адресою не впливає на місце здійснення його госпдіяльності. ПКУ, крім податкової адреси (основне місце обліку), досить давно легалізував й інші адреси, за якими платник податків береться на облік. Це так звані неосновні місця обліку, які визначаються за місцями розташування (реєстрації) структурних підрозділів ЮО, рухомого та нерухомого майна, з яких сплачуються податки власниками інших об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.
Цікавим є той факт, що повідомлення за формою №20-ОПП лише інформує податкові органи про наявність такого майна та об'єктів оподаткування. Яким чином використовувати такі майно та об'єкти — вирішує платник податків самостійно, у т.ч. яких працівників та за якими адресами розміщувати.
Однак, як не дивно, ПКУ не пояснює, за якими адресами слід проводити позапланові виїздні перевірки: за основним чи за неосновним місцем обліку. Хоча, враховуючи предмет перевірки (госпдіяльність за певний період, яка пов'язана з майном чи об'єктом оподаткування), адреса платника податку мала би бути вирішальним фактором для адреси виїзду перевіряючих.
І це, на жаль, не єдина проблема, яка й досі не вирішена в цілях проведення податкових перевірок.
Керівник ЮО визначає місце перебування працівників
Засновники при створенні підприємства одночасно приймають й рішення щодо особи-керівника, якому передають функції управління підприємством. Такі функції включають й повноваження щодо формування штатного розпису та формуванню трудового колективу. І ці процедури пов’язані з особливостями ведення госпдіяльності самого підприємства.
Саме тому, керівник, головбух, менеджери та інші працівники можуть час від часу змінювати адресу, за якою вони виконували свої трудові обов’язки. Іноді таке переміщення працівників може бути пов’язано із певною подією (наприклад, на час проведення наради з приводу питань госпдіяльності або у зв’язку із ліквідацією аварії, проведенням інвентаризації тощо).
Довідково: Не будемо забувати, що юрадреса (вказується в ЄДР) обирається за правилами, встановленими у ст 93 ЦКУ: місцезнаходженням юрособи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юрособи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Для юросіб така адреса є і податковою (п. 45.2 ПКУ).
І тут ми близько підійшли до однієї з важливих проблем проведення перевірок — позапланові перевірки проводяться без попередження платника податку. А враховуючи наявність у підприємства кількох адрес, яким чином обрати ту, яка потрібна, — ПКУ не вказує. Хоча й з плановими перевірками не все так просто — повідомлення, що надсилаються за 10 днів до дати проведення перевірки, не часто співпадає із своєчасною появою перевіряючих. Вони можуть прибути на перевірку у будь-який час (наприклад, в 17.00) або, взагалі, із запізненням на кілька днів.
Але цю проблему слід вирішувати саме органу ДФС, а не платнику податків. Останній не зобов'язаний попереджати, за якою адресою на певну дату та на певний час доби перебуває адміністрація платника податків – юрособи або платник податків-фізособа.
Відсутність посадових осіб за адресою підприємства не означає відмову у її проведенні
У ситуації, щодо якої було винесено коментоване судове рішення, податківці здійснили вихід за юрадресою в цілях проведення планової перевірки.
Перевіряючі дізнались про відрядження керівника - копію наказу на відрядження було вручено інспектору під розписку. А головний бухгалтер був відсутній з дозволу директора на роботі через особисті питання.
Як перевіряючі мали вчинити в цій ситуації?
Приписи ст. 81 ПКУ дозволяють приступити до перевірки лише за умови вручення копії наказу на перевірку та направлення на проведення перевірки (не будемо забувати й про службові посвідчення!). Кому їх слід вручити? Згідно із п. 81.1 ПКУ (який встановлює правила для усіх видів податкових перевірок) - платнику податків, або, його посадовим (службовим) особам, або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції.
Оскільки йшлося про документальну перевірку юрособи, надати ці документи потрібно було посадовим особам - тобто, керівнику юрособи або його заступнику, або іншому працівнику, у трудові обов’язки якого входить зустріч таких «гостей» (згідно з наказом керівника юрособи або посадових інструкцій).
Як почати перевірку та чи розпочинати її взагалі за відсутності осіб, яким потрібно вручити такі документи, ПКУ не вказує. Але й виписати кілька наказів на одну перевірку ПКУ також не дозволяє.
Тож, згідно чинного законодавства в цій ситуації податківці не мали ні права провести перевірку, ні підстав повернутись без її проведення. Тому перевіряючими був обраний найпростіший спосіб вирішення проблеми відсутності керівника та головбуха - скласти Акт про неможливість вручення направлення на проведення виїзної планової документальної перевірки та Акт про відсутність посадових осіб за юридичною та фактичною адресою.
На перший погляд — нічого страшного, якщо б не наслідки. Адже судова справа розпочалась із звернення органу ДФС до суду з позовом про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. Винести рішення щодо такого арешту суд мав протягом 96 годин з моменту прийняття відповідного рішення керівником органу ДФС.
А ось підставою для застосування адмінарешту майна стала відмова платника податків від проведення перевірки або від допуску посадових осіб органу ДФС до перевірки. Під яку замаскували зазначені вище Акти.
Проте, суд не визнав складені Акти про відсутність посадових осіб товариства за юрадресою доказом відмови від допуску до перевірки чи доказом від відмови від проведення перевірки! Все що можуть підтвердити такі Акти, так це лише факти відсутності посадових осіб товариства в конкретний момент часу за юрадресою товариства.
І найголовніше: така позиція була підтримані всіма судовими інстанціями, які переглядали цю справу за скаргами фіскалів.
Висновки: звісно, не скористатись таким судовим рішенням як аргументом на свій захист у майбутньому - "злочин" платника податків проти самого себе. Але, судовою практикою, навіть позитивною, не варто зловживати. Тому в кожній ситуації потрібно не лише ретельно підготуватись документально, а й намагатись своєчасно реагувати на дії перевіряючих — офіційний обмін письмовими документами та вимога про "фіскальні" запити можуть ґрунтовно підтримати позицію платника в суді.