Головне управління ДПС в Одеській області інформує, що постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.05.2025 у справі №420/31410/24 касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області задоволено.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 та постанову П’ятого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2025 у справі №420/31410/24 – скасовано.
Прийнято нове рішення, яким у задоволені позовних вимог Платника відмовлено повністю.
ГУ ДПС в Одеській області отримало лист Державної податкової служби України, в якому повідомлялося про те, що за результатами аналізу наявної у розпорядженні ДПС України інформації стосовно основних показників діяльності виробників сидру за 2024 рік були встановлені випадки зазначення виробниками продукції тривалого простою у виробництві, у тому числі за наявності інформації про придбання сировини, яка може використовуватися для виробництва сидру, зазначення обсягів виробництва, що не відповідають обсягам придбання сировини (код згідно з УКТ ЗЕД 2009). Отже, стосовно суб’єктів господарювання, зазначених у додатку, наявні ризики виробництва алкогольних напоїв без належного відображення в бухгалтерському обліку. У зв’язку з цим наголошено на необхідності проведення одночасних фактичних перевірок виробників алкогольних напоїв за адресами, зазначеними у додатку.
Також у вказаному листі відображено, що під час проведення контрольно-перевірочних заходів доцільним є встановлення фактичних залишків підакцизних товарів шляхом проведення інвентаризацій та зіставлення обсягів вироблених та реалізованих підакцизних товарів з обсягами придбання та використання сировини.
До вказаного листа ДПС України було долучено додаток, в якому в табличній формі наведений перелік суб’єктів господарювання, у тому числі Позивач, із зазначенням їх кодів ЄДРПОУ, адрес та обсягів виробництва сидру за вісім місяців 2024 року.
01 жовтня 2024 року ГУ ДПС в Одеській області було видано наказ, яким на підставі вимог підпункту 19-1.1.4 пункту 19-1.1 статті 19-1, підпункту 19-1.1.14 пункту 19-1.1 статті 19-1, статті 20, підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України та на виконання листа ДПС України призначено проведення фактичної перевірки платника податків з метою здійснення контролю дотримання вимог чинного законодавства у сфері виробництва та обігу підакцизних товарів, проведення контрольних розрахункових операцій, ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання роботодавцем законодавства відносно укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
02 жовтня 2024 року посадовими особами ГУ ДПС в Одеській області було складено акт про відмову від допуску до перевірки, до якого було долучено письмові пояснення директора підприємства.
У жовтні 2024 року платник податків звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДПС в Одеській області «Про проведення фактичної перевірки».
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 11 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою П’ятого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року, позов задовольнив.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, судові інстанції виходили з того, що з наданої податковим органом копії наказу (незавіреної належним чином) позивач не зміг встановити конкретні підстави для призначення та проведення фактичної перевірки, що стало причиною відмови в допуску до проведення цієї перевірки.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ ДПС в Одеській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, покликаючись на порушення судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права.
Суд задовольнив касаційну скаргу контролюючого органу з огляду на таке.
Відповідно до пунктів 61.1, 61.2 статті 61 ПКУ податковий контроль – це система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього ПКУ, в межах їх повноважень, встановлених ПКУ.
Згідно з підпунктом 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 ПКУ одним із способів здійснення податкового контролю є проведення перевірок та звірок відповідно до вимог ПКУ, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПКУ фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПКУ.
Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПКУ).
Підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПКУ встановлено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами- лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.
Частиною першою статті 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» встановлено, що контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України. Контроль за дотриманням вимог відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства до малих виробництв виноробної продукції та малих виробництв дистилятів здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів.
В пункті 57 постанови від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23 (яка також є висновком здобутим завдяки праці Головного управління ДПС в Одеській області) Верховний Суд наголосив, що на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПКУ, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло.
Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПКУ. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 28 травня 2024 року у справі №280/1431/23 виклав такий узагальнюючий висновок: «У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПКУ під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою.
Оскільки підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПКУ встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки, то у наказі про призначення перевірки контролюючий орган поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення зобов’язаний відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Відображення такої фактичної підстави не обов’язково має бути сформульоване тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та змістовно відповідати правовій нормі.
Тобто у разі якщо підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПКУ повинен щонайменше зазначити про «наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення» або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПКУ повинен саме про це зазначити. Відповідно, якщо підставою для призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПКУ стала сукупність фактичних підстав, передбачених цією нормою, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПКУ має це відобразити у вищезазначений спосіб.
Саме такий обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПКУ, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПКУ щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу. У разі якщо наказ відповідає вимогам щодо відображення у ньому мінімально достатнього обсягу інформації щодо підстави для проведення перевірки, такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним, оскільки його недоліки в розумінні статті 81 ПКУ не є настільки значущими, що ставлять під загрозу можливість реалізації платником податків своїх прав».
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання щодо правомірності наказу від 01 жовтня 2024 року №9948-п, встановили, що підставою проведення перевірки в ньому вказано підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПКУ.
При цьому у спірному наказі зазначено реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію, а саме лист ДПС України від 01 жовтня 2024 року №27213/7/99 00-09-02-01-07.
Враховуючи правові висновки, викладені Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 28 травня 2024 року у справі №280/1431/23, наявність у наказі від 01 жовтня 2024 року №9948-п посилань на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПКУ поряд із відображенням реквізитів документа, який став приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію, є мінімально достатнім у розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПКУ щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки.
З урахуванням вказаного, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що у спірному наказі відсутні достатні посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки.
Отже, у контексті висновків, які викладені у цій постанові, з урахуванням встановлених обставин справи, Суд дійшов висновку, що у розпорядженні судів попередніх інстанцій були наявні достатні докази на підтвердження наявності підстав для призначення фактичної перевірки позивача. Зміст спірного у цій справі наказу про проведення фактичної перевірки відповідає усім передбаченим податковим законодавством вимогам. Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про незазначення контролюючим органом підстави для проведення фактичної перевірки є хибними.