«Судово-юридична газета» розповіла, що Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду 16 вересня 2026 року розглянув справу №501/4938/24. Одним із ключових питань було визначення того, чи є підприємство цивільним відповідачем за шкоду, завдану особою під час виконання робіт за договором про надання послуг.
Питання розмежування трудових і цивільно-правових відносин має значення не лише для визначення правового статусу особи, яка виконує роботу, а й для встановлення того, на кого може бути покладено обов’язок відшкодувати завдану нею шкоду.
Обставини справи
Чоловік працював механізатором у ПрАТ, однак 30 січня 2023 року його було звільнено з посади за угодою сторін. У жовтні 2023 року він знову почав виконувати роботи для цього підприємства, але вже як виконавець за цивільно-правовим договором про надання послуг.
За його умовами виконавець зобов’язувався за свій ризик і своєю працею особисто надавати послуги з вивантаження мішечного та штучного вантажу з автомобілів, контейнерів і залізничних вагонів. Договором також передбачалося, що для надання послуг може використовуватися обладнання та механізми замовника.
22 листопада 2023 року виконавець відповідно до наряду-завдання заступив у зміну та почав виконувати роботи на фронтальному навантажувачі Hyundai HL760-7 на території ПрАТ.
Того ж дня потерпілий прибув на територію складу на автомобілі Volvo FH із напівпричепом-самоскидом для вивантаження зерна. Після завершення вивантаження потерпілий вийшов із кабіни та попрямував до задньої частини напівпричепа, щоб зачинити борти.
У цей час виконавець, керуючи фронтальним навантажувачем, почав підгортати зерно. Рухаючись заднім ходом, він не переконався у безпеці маневру та здійснив наїзд на потерпілого, притиснувши його до задньої частини напівпричепа. Унаслідок наїзду потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя.
Суди встановили, що виконувані роботи належали до робіт підвищеної небезпеки. Виконавець перед початком руху заднім ходом не переконався у безпеці маневру, а також керував навантажувачем із несправною системою звукового сповіщення заднього ходу. Ці порушення перебували у прямому причинно-наслідковому зв’язку з нещасним випадком.
Чорноморський міський суд Одеської області 1 серпня 2025 року визнав виконавця винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 272 ККУ, та призначив йому три роки обмеження волі з позбавленням права виконувати роботи з використанням фронтальних навантажувачів строком на два роки. На підставі ст. 75 ККУ його звільнено від відбування покарання з випробуванням на два роки.
Потерпілий заявив цивільний позов до засудженого та ПрАТ про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Суд першої інстанції частково задовольнив позов та стягнув із засудженого на користь потерпілого 1 млн грн моральної шкоди. У задоволенні вимог до ПрАТ, а також вимоги про стягнення 60 тис. грн витрат на правову допомогу було відмовлено.
Представник потерпілого оскаржив рішення, наполягаючи, що фактично засуджений був інтегрований у трудовий процес підприємства, виконував роботи на його техніці, під його контролем, за його завданням та в його інтересах. На цій підставі представник потерпілого просив покласти обов’язок із відшкодування шкоди також на підприємство.
Представник потерпілого також посилався на те, що підприємство є власником фронтального навантажувача, а технічна несправність його системи звукового сповіщення заднього ходу була однією з причин нещасного випадку.
Одеський апеляційний суд 24 березня 2026 року залишив вирок суду першої інстанції без змін.
У касаційній скарзі захисник засудженого просив, зокрема, зменшити розмір моральної шкоди з 1 млн до 300 тис. грн, посилаючись на обставини події, майновий та сімейний стан засудженого і перебування на його утриманні неповнолітньої дитини.
Представник потерпілого просив скасувати ухвалу апеляційного суду та, зокрема, задовольнити позовні вимоги до ПрАТ, стягнути матеріальну та моральну шкоду, а також 60 тис. грн витрат на правову допомогу.
Позиція Верховного Суду
Суд зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦКУ шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом чи іншим об’єктом, використання якого створює підвищену небезпеку.
Водночас сама по собі наявність у підприємства права власності на навантажувач не стала достатньою підставою для покладення на нього відповідальності у цій справі. Суд перевірив, на якій саме правовій підставі завсуджений використовував техніку та які правовідносини існували між ним і підприємством.
ВС звернув увагу на відмінність між трудовим договором і договором підряду.
Суд зазначив, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов’язується виконувати визначену договором роботу, а роботодавець – виплачувати заробітну плату та забезпечувати необхідні умови праці.
На відміну від трудового договору, за договором підряду одна сторона зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник – прийняти та оплатити виконану роботу.
ВС вказав, що основною ознакою, яка відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
У цій справі Суд встановив, що трудові відносини між засудженим та ПрАТ були припинені ще 30 січня 2023 року. Натомість на момент події між сторонами діяв договір надання послуг №16263, укладений 1 жовтня 2023 року.
ВС звернув увагу на його конкретні умови: засуджений зобов’язувався особисто та за свій ризик надавати послуги, а сторони прямо визначили цивільно-правовий характер договору.
Крім того, Суд встановив, що відповідно до наряду-завдання 22 листопада засуджений виконував роботи на фронтальному навантажувачі саме на підставі цього договору.
Тобто за цивільно-правовим договором, а не за трудовим договором.
На цій підставі Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо статусу підприємства.
ВС вказав, що колегія суддів погоджується з висновками судів, що ПрАТ не є належним цивільним відповідачем.
Таким чином, у цій справі визначальним для вирішення питання про відповідальність підприємства був не сам факт виконання робіт на його території, використання його техніки чи виконання завдання, а встановлений судами правовий характер відносин між сторонами – цивільно-правовий, а не трудовий.
Представник потерпілого також посилався на те, що підприємство було власником фронтального навантажувача, передало його засудженому у користування та, на його думку, не забезпечило належний технічний стан машини.
Однак Верховний Суд не знайшов підстав для задоволення вимог до підприємства, погодившись із судами попередніх інстанцій щодо його неналежного статусу цивільного відповідача.
ВС також змінив розмір моральної шкоди
Верховний Суд окремо перевірив розмір моральної шкоди, визначений судами попередніх інстанцій у 1 млн грн.
Суд звернув увагу, що відповідно до ст. 23 ЦКУ розмір відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала шкоди, а також інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування мають враховуватися вимоги розумності та справедливості. ВС дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не дотрималися цих вимог.
Суд зазначив, що попередні інстанції належним чином не мотивували розмір стягненої моральної шкоди та не врахували, зокрема, обставини кримінального провадження, особу винного, його майновий та сімейний стан, а також перебування на його утриманні неповнолітньої дитини.
З урахуванням обсягу моральних і фізичних страждань потерпілого та засад розумності, виваженості і справедливості Верховний Суд визначив розмір моральної шкоди у 800 тис. грн.
Отже, Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги захисника та представника потерпілого і змінив рішення судів попередніх інстанцій.
