Але, як і раніше, великим питанням залишається те, куди реально підуть всі ці кошти – на задоволення фінансово-матеріальних потреб судів чи на задоволення жадібності широких кишень.
Верховна Рада прийняла в першому читанні урядовий законопроект №11183 про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо сплати судового збору). З пояснювальної записки випливає, що завдяки цій законодавчій новації вдасться залучити десятки мільйонів гривень на фінансування судів – за рахунок підвищення ставок судового збору, що сплачується громадянами при зверненні до суду.
Зокрема, законопроект передбачає підвищення в два рази ставок за подачу позову про розірвання шлюбу і за подачу позовної заяви немайнового характеру. Крім цього, особи, щодо яких винесено постанову про адміністративне стягнення, будуть сплачувати судовий збір у розмірі приблизно 32 грн.
Цікаві й хитрі формулювання нового п. 2 ст. 5 закону про судовий збір – в разі задоволення прокурорського позову судовий збір буде стягуватися з відповідача, а в інших випадках він буде братися з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Нагадаємо, що ще в лютому через парламент йшов багато в чому схожий законопроект №9674 (автор – регіонал Владислав Забарський). У той час пан Забарський опікувався проблемою недофінансування судів і знайшов простий вихід для покращення ситуації – підняти недавно введені ставки судового збору по окремих категоріях справ. Правда, до отримання статусу закону даний документ так і не дотягнув.
При будь-яких розкладах перспектива окреслюється доволі чітко – ставки судового збору будуть рости обов’язково, що буде неминуче призводити до подорожчання судових процесів для мільйонів українських громадян. Легко окреслюється і інша перспектива – держава отримає додаткову чималу суму для поліпшення фінансового та матеріального становища українських судів. Питання тільки за малим – а куди реально підуть ці кошти? А відповідь на це питання дають ті процеси і інтриги, що передували введенню судового збору в Україні в кінці минулого року.
Адже тема судового збору стала однією з найактуальніших для провідних юристів президента Віктора Януковича, як тільки останні довели до логічного кінця судову реформу зразка 2010 р. і встановили свої правила гри у всіх судах країни. І при цьому сьогодні можна переконатися мало не в кожній сфері суспільного і державного життя, чи звертають високопоставлені особи при владі увагу на речі, що не обіцяють їм прямих особистих вигод.
Суть судового збору проста – він сплачується за подання заяв та скарг до суду, а також за видачу судами різних документів. Іншими словами, перспектива впровадження судового збору спочатку означала, що відстоювання своїх прав у суді стане для громадян набагато більш дорогим заняттям. Адже крім сплати податків, які йдуть у тому числі і на фінансування судів, громадяни змушені будуть платити (і неодноразово) ще й за своє безпосереднє зіткнення з роботою судових органів. Але нинішня влада підносила все це у вигляді благої мети – істотно поліпшити фінансове та матеріальне забезпечення судів і тим самим підвищити якість і умови роботи суддів.
Надалі ситуація розгорталася таким чином. У вересні 2010 р. головою Державної судової адміністрації (ДСА), що відає фінансами практично всіх судів країни, став Руслан Кирилюк. Важливо, що на останніх президентських виборах пан Кирилюк входив до юридичної команди Андрія Портнова (нині – радник президента і одна з доволі авторитетних фігур в судовому світі країни). Незабаром після вступу на посаду Руслан Кирилюк почав робити активні кроки по впровадженню судового збору в українських судах – в ДСА почали розробляти відповідний законопроект. За підрахунками ДСА, судовий збір міг би принести до 10 млрд. грн. на потреби судової системи. А це вже сума, яка заслуговує уваги державних осіб різного масштабу.
Головна ідея проста – кошти від судового збору потрапляють до спецфонду держбюджету, після чого їх можна витрачати виключно на потреби судової системи. Причому суди зможуть отримати ці кошти тільки через ДСА. Але особи, потенційно причетні до фінансових потоків від судового збору, довго не могли домовитися з приводу деталей – куди саме будуть потрапляти кошти від стягнення судового збору, хто ними буде розпоряджатися і на яких умовах. Це і стало причиною, чому закон був прийнятий майже через рік після його фактичного написання – він набрав чинності з 1 листопада 2011 р.
Але тріумфувати авторам закону довго не довелося – Мінфін добився того, що в держбюджеті-2012 левова частина судового збору була спрямована на збільшення зарплат суддів і співробітників апаратів судів. Ця ідея приголомшила не тільки суддів, але і лобістів закону про судовий збір, які, мабуть, розраховували інакше або, ймовірно, навіть зовсім інакше використовувати відповідні кошти. Тому глибокі кулуарні дискусії тривають і в поточному році. Про що, здається, і свідчать законопроекти, що постійно з’являються і які пов’язані з усе новими і новими підвищеннями ставок судового збору.
У всіх цих кулуарно-законодавчих хитросплетіннях цілком логічно виглядає припущення, що ставки судового збору будуть і надалі або зростати, або розмножуватися. Причому зростати і розмножуватися так, щоб у примусовому порядку охоплювати якомога більше громадян, змушених зіткнутися з роботою судової системи.
І вся ця історія часом наводить на очманілу і незручну думку – а не легше було б просто ввести плату за вхід в суди і зобов’язати громадян щодня відвідувати органи правосуддя? Мук було б менше, а прибуток – більший. Але тоді громадяни змогли б усвідомити реальний стан справ не тільки в судах, але і в країні в цілому. У цьому сенсі маніпуляції з судовим збором набагато безпечніші.
Андрій Уманець