Постанова ВСУ від 08.11.2017 р. у справі №6-1626цс17
Відповідно до статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку - пише "Українське право".
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
До суду звернулась особа з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зазначала, що при звільненні відповідач не здійснив з нею повного розрахунку, не сплатив заробітної плати, а також не виплатив суму моральної шкоди, яка була присуджена позивачці за рішенням суду.
Судами трьох інстанцій прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог.
ВСУ передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
ВСУ зазначив, що суди не дослідили питання щодо того, яку частину від заявлених позивачем вимог становить стягнута на її користь сума невиплачених коштів (повністю чи частково задоволено позов), коли зазначена сума була виплачена позивачці та чи наявна вина відповідача у затримці її виплати.
ВСУ роз’яснив, що обов’язок роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт не проведення з ним остаточного розрахунку.
Підставами для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні є часткове задоволення вимог працівника.
Також ВСУ звернув увагу на те, що суд не перевірив, чи дотримані позивачем строки звернення до суду.
У правовому висновку, висловленому у постанові, ВСУ вказав, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.