06 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №820/3488/16, адміністративне провадження №К/9901/39315/18 (ЄДРСРУ №87422563) досліджував питання щодо умов за яких ФОП-спрощенець звільняється від сплати земельного податку.
У відповідності до ст. 206 ЗКУ використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом пп. 14.1.147 ПКУ плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Як визначено пп. 14.1.72 і 14.1.73 ПКУ, земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Згідно з пп. 16.1.4 ПКУ платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до пп. 269.1.1 і 269.1.2 ПКУ платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з пп. 270.1.1 ПКУ об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пп. 286.1 ПКУ підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
За пп. 287.7 ПКУ у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Згідно з пп. 287.8 цієї ж статті власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У ч. 1 та 2 ст. 120 ЗКУ встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За ст. 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення ст. 377 ЦКУ.
(!!!) Наведене дає підстави для висновку про те, що власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Фізична особа - власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до пп. 291.3 ПКУ юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
За пп. 291.2 ПКУ спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пп. 297.1 ПКУ, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У пп. 269.2 ПКУ також передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
За пп. 4 пп. 297.1 ПКУ платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пп. 297.1 ПКУ, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Тобто у розумінні положень пп. 14.1.72, 14.1.73, пп. 269.1.1, 269.1.2, пп. 269.2, пп. 270.1.1, 270.1.2, пп. 291.2, пп. 4 пп. 297.1 ПКУ платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.
Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом України у постанові від 24 листопада 2015 року (справа №21-2352а15), а також Верховним Судом у постановах від 13, 19 та 26 червня 2018 року (справи №№826/14615/16, 814/3427/13-а та 826/10930/13-а відповідно), від 24.01. 2019 року у справі №826/7169/16, від 15.02.2019 у справі №826/9948/16, від 25.04.2019 у справі №815/5165/16, від 13.06.2019 року у справі №820/5042/16 та ін.
ВИСНОВОК: За логікою Верховного суду здача в оренду нежилих приміщень, тобто використання таких приміщень у господарській діяльності, не свідчить про використання у такій діяльності також і земельних ділянок, на якій розташовані такі приміщення.
Таким чином звільнення від сплати земельного податку відповідно до пп. 4 пп. 297.1 ПКУ стосується виключно використання у господарській діяльності платниками єдиного податку відповідних земельних ділянок, а не нерухомого майна, яке розташоване на них.
Євген Морозов, адвокат (судовий захист), магістр права