Економіка нашої країни переживає зараз вкрай тяжкі часи, і найбільш нестабільні її елементи виходять з ринку. На даний час, велика кількість акціонерних товариств вже не виконують поставленого перед ними завдання - отримання прибутку акціонерами товариства, а навпаки, завмирають з великою заборгованістю перед своїми кредиторами. При чому, як показує практика, чим «більше» підприємство, тим більший розмір його заборгованості. Перевантаження підприємств такою заборгованістю призводить до зупинки виробництва, невдоволення працівників, яким найчастіше не виплачується заробітна плата, арешту всіх наявних у підприємства активів (у зв'язку із діяльністю виконавчих служб по примусовому стягненню боргів), невиплата заборгованості збільшує її ще більше, завдяки нарахуванню фінансових штрафних санкцій по заборгованості. Як результат - непрацююче підприємство, яке ніякого прибутку не дає, а навпаки тільки збільшує заборгованість, що, безумовно, є баластом для акціонерів та власників та «головним болем» для контролюючих органів.
Слід відзначити, що відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон), засновники (учасники, акціонери) боржника, в межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання банкрутства.
З боку боржника серед заходів, які можуть бути вчинені ним для запобігання банкрутства, - є санація боржника до порушення справи про банкрутство. Санація є системою заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати засновник (учасник, акціонер) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, кредитор боржника, інші особи з метою запобігання банкрутству боржника шляхом вжиття організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до порушення провадження у справі про банкрутство.
Після спроб здійснення усіх можливих способів «реанімування» підприємства самотужки власники та учасники таких товариств стикаються з проблемою: з одного боку - неможливості нести цей тягар самостійно, з іншого - неможливості покинути все напризволяще.
Одним із найімовірніших, а можливо і єдиним правильним шляхом у такій ситуації є банкрутство неплатоспроможного підприємства.
Слід відзначити, що відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону, право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, крім кредитора, має сам боржник.
У даній статті буде розглянуто саме процедуру банкрутства ініційовану боржником (процедуру «самобанкрутства»), яка на практиці зустрічається рідше, ніж ініціювання процедури банкрутства кредиторами боржника. Процедура самобанкрутства потребує зусиль та коштів, яких підприємствам з великими боргами взагалі не вистачає, однак сподіваємося, що наша стаття висвітить всі незрозумілі та складні моменти процедури та розвіє хибне уявлення про її велику складність.
Перш за все потрібно сказати, що положеннями Закону передбачено декілька випадків звернення боржника до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство:
1) звернення боржника до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство як право боржника (у загальному порядку відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону);
2) звернення боржника до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство як обов'язок боржника (відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону);
3) звернення до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржником, що ліквідується власником як обов'язок боржника (відповідно до ст. 95 Закону).
Відповідно до другого та третього пунктів, боржник зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин: задоволення вимог одного або кількох кредиторів призвело до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності); під час ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі; в інших випадках, передбачених цим Законом.
Розглянемо саме перший випадок - «загальний» порядок ініціювання боржником процедури «самобанкрутства», оскільки він процедурно поглинає другий та третій випадки звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство. При цьому, слід пам'ятати, що при процедурі банкрутства боржника обов'язково вирішуються такі питання як «фіктивне банкрутство», «доведення до банкрутства» - при виявленні яких, застосування відповідних санкцій не змусить себе чекати.
Отже, покроково розберемо етапи та дії, які мають бути вчинені боржником, щодо здійснення «процедури самобанкрутства», а головне - підстави, які дозволять суду порушити провадження у справі про банкрутство. Для прикладу, підприємством, яке «самобанкрутується», візьмемо акціонерне товариство, як найбільш складної організаційно-правової форми суб'єкта господарювання.
1. Проведення позачергових загальних зборів акціонерів АТ.
Відповідно до ст. 45 Закону України «Про господарські товариства», позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також при наявності обставин, вказаних у Статуті товариства, і в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.
Питання підготовки та скликання позачергових загальних зборів акціонерного товариства вичерпно регламентовано положеннями Закону України «Про акціонерні товариства» та Закону України «Про господарські товариства». Слід звернути увагу на необхідність дотримання відповідних норм при підготовці, скликанні та проведенні Позачергових загальних зборів акціонерів товариства, адже це може вплинути на дійсність рішення позачергових загальних зборів акціонерів товариства, що має важливе значення для подальшого безперешкодного «самобанкрутства» товариства.
Після прийняття відповідних рішень по зазначеним питанням Позачерговими загальним зборами акціонерів товариства, розпочинаємо процес підготовки заяви про порушення провадження у справі про банкрутство та необхідних для цього документів.
2. Заява про порушення провадження у справі про банкрутство.
Як вже зазначалося, право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник та кредитор. При цьому, положення ст. 11 Закону містять однакові вимоги як для кредитора, так і для боржника стосовно змісту заяви та деяких обов'язкових додатків до неї. Окрім цього, положення вищевказаної статті регламентують які документи мають обов'язково бути додані боржником до заяви, а які - кредитором.
Вважаємо за необхідне звернути увагу, що положеннями ч. 4 ст. 11 Закону встановлено, що боржник подає заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено цим Законом.
В інформаційному листі ВГСУ від 28.03.2013 №01-06/606/2013 «Про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», зазначено, що у визначенні таких судових витрат слід враховувати необхідність виплати винагороди арбітражному керуючому у мінімальному розмірі (не менше ніж за дванадцять місяців його роботи), відшкодування витрат на публікацію оголошень у справі та судового збору, сплаченого кредиторами (норма є застарілою в частині відшкодування витрат на публікацію оголошень у справі).
Дана обставина, нажаль, є однією із найголовніших підстав, яка перешкоджає боржникам звернутися до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство.
Відкритим та законодавчо неврегульованим питанням лишається питання, що робити акціонерним товариствам, якщо таке майно відсутнє, або його недостатньо, а наявна лише кредитна заборгованість?
Висновки:
1. При процедурі «самобанкрутства» найскладнішим етапом є підготовка заяви про порушення справи про банкрутство та необхідних для цього документів. З моменту порушення провадження у справі про банкрутство - головний тягар перекладається на арбітражного керуючого, вартість послуг якого відповідно до Закону становить 2 розміри мінімальної заробітної плати.
2. Процедура банкрутства є досить справедливою також по відношенню до кредиторів, оскільки при наявності грошових коштів у Боржника та після реалізації належного йому майна, ці активи справедливо розподіляються між кредиторами пропорційно їх вимогам. Крім того, суттєвим для кредиторів є той факт, що після здійснення процедури банкрутства їх боржника, вони можуть списати дебіторську заборгованість.
3. Податківці досить позитивно відносяться до процедури «самобанкрутства», адже після припинення провадження у справі про банкрутство шляхом ліквідації підприємства банкрута, податківці також можуть привести до ладу свою звітність - списавши заборгованості таких боржників перед державним бюджетом.
Тетяна Тимченко