Всі торгові підприємства в 110 містах України з початку цього року зобов’язані приймати банківські платіжні картки. Але бізнес ігнорує вимогу уряду обзавестися POS-терміналами.
Киянин Сергій Богачов - перекладач в минулому і підприємець в сьогоденні. Сьогодні він володіє невеликим хостелом, розташованим неподалік від центру столиці. Завдяки затишній обстановці і невисокій ціні за свої послуги готель користується популярністю серед іноземців. "Одного разу у мене зупинилася молода пара зі Швеції. Готівки коштів з собою у них майже не було, зате була банківська картка, яку, на їх великий подив, брали у нас не скрізь. Через це шведам постійно доводилося знімати гроші в банкоматі, виплачуючи відсоток українським банкам, - їх це дратувало. А перед від’їздом з Києва мої гості і зовсім потрапили в анекдотичну ситуацію: в ресторані, де вони вечеряли, заклинило POS-термінал, а найближчий до закладу банкомат виявився порожній. Охорона відмовилася випускати їх, поки вони не розплатяться за вечерю. Довелося мені їхати на допомогу і везти гроші. Шведи були збентежені рівнем сервісу", - розповів Богачов.
Розрахунок платіжними картками - один з викликів для футбольних уболівальників, які збираються приїхати до України на Євро-2012. Здатність розрахувати іноземного гостя за допомогою "пластику", а не кеша - як і раніше залишається мегазавданням для вітчизняних підприємців.
Добре забуте старе
Ідея всеукраїнської "терміналізації", обов’язкового встановлення POS-терміналів у торгівлі та сфері послуг по всій Україні, аж ніяк не нова. Вимога забезпечити обов’язкове приймання банківських карток до оплати в торгових і сервісних точках існує ще з кінця 2004 року. Тоді вступили в силу поправки до Закону "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні". Причому із застереженням, що детальні умови програми впровадження безготівкових розрахунків встановлює Кабінет міністрів.
В кінці березня 2006-го з’явилася урядова постанова №377, що передбачала перехід торговців на прийом платіжних карток до 1 липня 2007 року в обласних центрах, Києві, Сімферополі та Севастополі, до 1 січня 2008-го - в районних центрах з чисельністю населення понад 25 тис. осіб, а до 2009-го - в інших районних центрах і селищах міського типу.
Але рішення Кабміну так і не було втілено в життя. "У документі не були прописані санкції за недотримання його норм, а торгові точки мали погане технічне оснащення. Та й в цілому тоді це питання не було актуальним", - підкреслює адвокат, партнер юридичної фірми Pragnum Віталій Бобринєв.
Однак восени 2010 року, коли у більшості українців вже були особисті платіжні картки, історія повторилася. Уряд випустив постанову №878, вкотре приписуючи перехід торгівлі та сфери послуг на безготівковий розрахунок. Так, до 1 липня 2011-го оплату за допомогою карток повинні були забезпечити всі торговельні точки (крім СПД) у містах з чисельністю населення понад 100 тис. осіб, до 31 грудня 2011-го - в населених пунктах, де проживає від 25 тис. громадян. Приватні підприємці зобов’язані були зробити те ж саме. Дія документа поширюється на 110 міст - саме у стількох населених пунктах, за даними Асоціації міст України, чисельність населення перевищує 25 тис. осіб.
Не підпадали під його дію лише торгові підприємства площею до 20 кв. метрів (крім автозаправних станцій), а також заклади громадського харчування закритого типу, які обслуговують обмежений контингент споживачів. Наприклад, студентів або особовий склад Збройних Сил.
При цьому кількість POS-терміналів, що приймають до оплати банківські картки, має становити не менше 50% від числа касових апаратів. Тобто, якщо, скажімо, кас - десять, магазин повинен мати хоча б п’ять терміналів для карток. Якщо касовий апарат один, то повинен бути хоча б один платіжний термінал.
А бізнес - проти
Розслідування "Експерта" показало, що двох років для повного переходу на безготівковий розрахунок виявилося недостатньо. І не тільки малий бізнес ігнорує законодавчі вимоги. Навіть дуже великі магазини лише частково виконують норми постанови.
Так, в більшості супермаркетів тих міст, які прийматимуть матчі Євро-2012, - Донецька, Києва, Львова та Харкова - POS-терміналами не обладнана навіть половина кас. Найчастіше - кожна четверта або п’ята касова стійка. А це ніяк не 50%. Зайдіть хоча б в магазини мережі "Ашан" або "Метро", і ви самі переконаєтеся в цьому.
Зате у вас не виникне жодних проблем, якщо ви побажаєте розплатитися банківською карткою у великих роздрібних мережах, торгових центрах, ресторанах і кафе, як правило, теж мережевих. Значно рідше картки приймають в місцях, де надають дрібні послуги фізичним особам: в перукарнях, салонах краси, станціях техобслуговування, ательє. У невеликих торговельних точках, які працюють у форматі "магазин біля дому", розрахуватися карткою просто неможливо. Касир такого закладу зазвичай секунд двадцять дивиться на картку, потім стільки ж на її власника.
Виявлена ще одна залежність - чим далі магазин розташований від центру міста, тим менша ймовірність, що там у вас візьмуть банківську платіжну картку.
Причини, з яких бізнес уникає безготівкових розрахунків, прозаїчні. По-перше, перехід на картки - це легалізація доходів і обставина, що змушує "засвітити" обороти перед податковими органами, що підприємцям невигідно. Адже навіть працюючи з касовим апаратом, все одно можна проводити частину платежів "мимо каси". Хоча б заради того, щоб офіційний оборот не перевищував максимальну планку для тих, хто працює на спрощеній системі оподаткування.
По-друге, придбання і утримання POS-терміналу лягає на плечі підприємця. Обладнання ввозиться з-за кордону та обходиться в середньому в три-шість тисяч гривень. Крім того, з кожної операції магазин платить банку комісію в розмірі близько трьох відсотків. Наприклад, якщо уявити, що десять відсотків покупок буде проводитися через такий термінал, то при середньому річному обороті невеликої торговельної точки на рівні півтора мільйонів гривень втрати на комісіях фінінституту складуть до 5000 гривень. А це місячна зарплата кваліфікованого менеджера торговельної мережі.
"Не бачу сенсу в таких витратах, оскільки про можливість розрахуватися карткою запитують максимум два покупці зі ста. До того ж сума в чеку рідко перевищує 50-60 гривень. Це не ті гроші, які складно заплатити готівкою", - зазначає Олег Тарасенко, якому належить міні-маркет в Харкові. У свою чергу, власник київської мережі автомийок McCleans Олег Костюшко ділиться досвідом встановлення терміналу. "Це сталося півтора роки тому. Ми пішли на додаткові витрати в надії залучити за допомогою терміналу нових клієнтів. Але обсяг транзакцій був настільки малий, що в підсумку повернули термінал банку", - говорить він.
По-третє, встановлені за відсутність POS-терміналу санкції навряд чи злякають підприємців. Так, з червня 2011-го сфера торгівлі та послуг зобов’язана приймати банківські картки. За порушення правил торгівлі ст. 155 Адміністративно-процесуального кодексу України передбачено штраф від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто - від 17 до 170 гривень. Повторне порушення протягом року тягне за собою накладення штрафу в розмірі від п’яти до 27 неоподатковуваних мінімумів громадян. А це від 85 до 459 гривень.
До того ж у постанові Кабміну сказано, що термінал має бути встановлений, але нічого не говориться про те, що через нього в обов’язковому порядку має бути проведено певну кількість платежів. Тобто термінал може і бути, але виявитися "несправним". І покупцю все одно доведеться розраховуватися готівкою.
Перевіряти наявність встановленого терміналу вправі органи із захисту прав споживачів. Вони також зобов’язані це робити в разі звернення до них споживачів. "Я не можу пригадати випадків, щоб до нас в магазини хоч раз приходили подібні перевірки", - зізнається співвласник столичної мережі міні-маркетів "Кумушка" Руслан Шибаєв. І навряд чи така перевірка наскочить після скарги іноземця, який не зумів купити банку солодкої води в невеликому магазинчику.
Мало стимулів
За останні роки ринок безготівкових платежів в нашій країні продемонстрував непогану динаміку. Згідно з даними Національного банку, в 2009-2011 роках кількість банківських карток в Україні зросла наполовину - з 38,6 млн до 57,9 млн штук. Тобто сьогодні на кожного українця припадає більш ніж по одній пластиковій картці. На початок нинішнього року банки встановили по країні 123,54 тис. терміналів, з яких 76% знаходиться в торгових точках. Значить, на кожен термінал умовно припадає по 469 карток. І якщо уявити, що всі власники карток будуть "прокатувати" їх в торговельній мережі по кілька разів на день, існуючий парк POS-терміналів з таким напливом просто не впорається.
За останні три роки терміналів стало більше лише на шість відсотків. Банкіри пояснюють це тим, що через кризу 2009-2010 років POS-точок ставало менше. А ось в минулому році термінальна мережа показала пристойні темпи зростання - 14%. "Попит на POS-термінали в 2011-му особливо сильно збільшився в четвертому кварталі. У порівнянні з третім кварталом, ми збільшили кількість встановленого обладнання на 48 відсотків. Основним замовником були великі торгові мережі", - констатує Юлія Зубрицька, начальник відділу еквайрингу Укрсоцбанку, який входить в десятку найбільших банків-еквайрів країни.
Крім того, продовжує збільшуватися і обсяг операцій. За даними Міжбанківської асоціації платіжних систем ЕМА, зростання безготівкових платежів за 2011-й перевищило 57% і досягло 46,3 млрд гривень. Однак частка "безготівки" в загальному обсязі операцій з банківськими картками складає лише вісім відсотків (в Євросоюзі - 40-50%). Основна операція - зняття готівки в банкоматі. Згідно з дослідженням платіжної системи Visa, проведеним наприкінці 2011 року, головна функція, якою користуються власники карток і заради якої більшість їх оформляють, - це зняття готівки. Оплата за товари та послуги - на другому місці.
Цікаво, що серед основних аргументів на користь небажання платити картками, за відомостями Visa, наші співвітчизники називають низьку довіру до продавців в магазинах (страх, що гроші будуть вкрадені) і звичку розраховуватися готівкою. Відсутність POS-терміналу - не головна причина. Ось і припадає 95% платежів на великі торгові точки, які, як вважає покупець, "не зникнуть завтра в разі, якщо щось станеться".
Не досвідом єдиним
Для збільшення значущості безготівкових розрахунків потрібні стимули. Як споживачам, так і торгівлі. Один з таких стимулів лобіює НБУ, який у серпні 2011 року оприлюднив законопроект "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо функціонування платіжних систем і розвитку безготівкових розрахунків)". Сенс документа в тому, щоб зобов’язати торговельні точки і заклади громадського харчування встановлювати платіжні термінали і приймати до оплати банківські картки. Пропонувалося за ухилення від цього зобов’язання стягувати штраф у розмірі 1700 гривень. Крім того, Нацбанк запропонував заборонити зняття валюти через банкомати і перевести всі безготівкові розрахунки в країні в новостворений кліринговий центр, що, по суті, означало б монополізацію платіжного ринку.
Ініціативу регулятора банкіри прийняли вороже (законопроект навіть не потрапив до парламенту). Нацбанк взяв тайм-аут і допрацював текст. Як повідомив "Експертові" директор департаменту платіжних систем НБУ Віктор Кравець, документ вже дописали, він узгоджений з представниками ринку і в найближчому майбутньому буде направлений до Верховної Ради.
Державна підтримка переходу до безготівкових платежів повинна виражатися не тільки в законодавчих ініціативах, але і в пільговому оподаткуванні для підприємств, які приймають картки до оплати, а також у наданні додаткових бонусів власникам платіжних карток, які активно користуються останніми як засобом платежу. Наприклад, у наданні їм знижок на ті чи інші товари та послуги - такий прийом активно використовується в європейських країнах.
Відшмагати карткою
Олександр Карпов, директор міжбанківської асоціації платіжних систем ЕМА:
- У 2002 році Верховна Рада ухвалила Закон "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні". З того моменту банки неодноразово лобіювали доповнення до програми "терміналізації", які забезпечили б належний контроль над її реалізацією. Результат нульовий.
Щоб вирішити цю проблему, потрібно якомога швидше схвалити підготовлений Нацбанком проект закону, спрямований на функціонування платіжних систем і розвиток безготівкових розрахунків. Цей документ передбачає, в тому числі, розширення контрольних функцій податківців, які дадуть їм право складати акти про адміністративні правопорушення в тому випадку, якщо торговці не надають можливості розрахунків за товари та послуги з використанням банківських карток.
Неслухняний бізнес
Юлія Морозова, директор департаменту розвитку карткового бізнесу ВіЕйБі Банку:
- Постанова Кабінету міністрів №878, схвалена в 2010-му, передбачала двоетапний перехід на обов’язкове приймання платіжних карток. Спочатку повинні були перейти великі торговці, потім більш дрібні. Відповідно, якщо на початку 2011 року послугою еквайрингу більше цікавилися великі торговельні мережі, то на початку 2012-го у нас все більше звернень від дрібних торговців.
При цьому слід зазначити, що не всі торговці зацікавлені в прийомі платіжних карток. Зокрема, багато фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих як "спрощенці", хочуть встановити POS-термінал виключно для того, щоб задовольнити вимоги уряду. При цьому вони не збираються активно з цим пристроєм працювати. А банкам, навпаки, вигідно, щоб обладнання, що встановлюється, працювало і приносило дохід.
Коні і пластик
Гучна компанія з вісьмох чоловіків середнього віку закінчувала вечерю в одному з найдорожчих кінноспортивних клубів України. Рахунок виявився більшим, і кожен платив за себе сам. Шестеро з вісьмох воліли розрахуватися пластиковою карткою, двоє - кешем. Дівчина-офіціант згребла зі столу запропоноване їй "добро" і віднесла до каси. Через хвилину вона повернулася і попросила відвідувачів ресторану підійти до барної стійки, де стояв касовий апарат, щоб ввести пін-код. Втомлені після верхової їзди, розморені свіжим повітрям і горілкою чоловіки почали по одному вивалюватися з-за столу, попутно кидаючи чарки, пледи, стільці. Причому все це супроводжувалося смачним матом.
Потім один з гостей - судячи з манери себе поводити і розмови, банкір - голосно і довго вчив бармена життя і бізнесу. Фінансист тільки повернувся з Токіо, а там в деяких клієнтоорієнтованих (він часто вживав це слово) ресторанах міні-термінали вмонтовані в стіл. Вони виїжджають зі спеціальної ніші - досить натиснути на кнопку. При цьому в одному приміщенні може перебувати більше 20 столів, кожен з яких обладнаний технічною новинкою. Те що треба для таких чванливих і недовірливих клієнтів: хто знає, куди офіціант забрав платіжну картку і чи взагалі це був офіціант? А в деяких салонах краси Шанхая менеджери носять мобільні термінали як аксесуар. Це можуть бути великі ручні годинники або елемент пояса.
В українських закладах подібного рангу мобільних терміналів майже немає - дорого, та і немає чого. Адже у нас, як правило, заможний клієнт завжди зможе розплатитися готівкою. Досить його про це чемно, але наполегливо попросити.
Хорошим стимулом прискорити всеукраїнську "терміналізацію" стало Євро-2012. Радше випадково дедлайн зі встановлення терміналів у всіх торговельних і сервісних пунктах збігся з роком проведення чемпіонату Європи з футболу. Але і цей стимул не допомагає: готівкова гривня продовжує залишатися в Україні майже безальтернативним способом розрахунку. Торговців не лякають ні штрафи, ні ризик відтоку клієнтів - вони всіма силами намагаються залишити частину свого обороту в тіні. Адже підношення численним чиновникам через POS-термінал не переведеш - парирують бізнесмени.
Таких же проблем зазнають багато країн, які у нас прийнято називати розвиненими. Не раз намагався ввести в дію державну платіжну систему уряд США. Безуспішно. У результаті еволюція платежів в Сполучених Штатах привела до того, що держава там грає мінімальну роль, яка зводиться до регулювання взаємовідносин між емітентами і власниками карток, а також до забезпечення загальної безпеки системи. На ринку домінують приватні платіжні системи, і карткою можна розрахуватися не в будь-якій глибинці.
Наочною ілюстрацією того, якими негативними наслідками може позначитися перехід від ринкового ціноутворення до державного, став досвід Австралії. В 2003-му Резервний банк Австралії вирішив примусово зменшити комісії банків за платіжними операціями з метою захистити споживачів. Але обмеження комісій призвело до підвищення цін та зниження бонусів для власників карток. При цьому торговельні точки стали стягувати невиправдано високі комісії з самих покупців.
Зате в Південній Кореї, після кризи 1997-1998 років, пішли по іншому шляху, який виявився одним з найбільш успішних. Для всіх підприємств, річний товарообіг яких перевищував 18 тис. доларів, було встановлено правило обов’язкового прийому до оплати платіжних карток. Причому користувачі карток одержали право інформувати податкові органи про порушення торговцями зазначеного правила. При цьому для компаній, що використовували і приймали карткові платежі, ПДВ (на відповідні суми) був знижений на 20% від стандартного рівня. Виробники обладнання для безготівкових розрахунків одержали податкові пільги, а фізособи, які застосовували платіжні картки в торговельній мережі, - право на податковий кредит до чотирьох тисяч доларів щорічно. У підсумку за лічені роки доходи корейського бюджету (в тому числі і завдяки вищезгаданим заходам) зросли з 42 млрд до 57 млрд доларів, безготівкові платежі збільшилися майже на 300%, а рівень тіньової економіки впав з 16 до 12% ВВП.
Павло Харламов