Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 р. ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-IV (далі — ПКУ) платниками збору є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи — підприємці), їхні відокремлені підрозділи, які отримують в установленому порядку торгові патенти та провадять торговельну діяльність у пунктах продажу товарів та діяльність з надання платних побутових послуг, за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пп. 14.1.151 п. 14.1 ст. 14 р. І ПКУ платні послуги з метою р. XII ПКУ — це діяльність, пов’язана з наданням побутових послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівку, а також з використанням інших форм розрахунків, включаючи платіжні картки. Відповідно до пп. 267.4.6 п. 267.4 ст. 267 р. ХІІ для провадження торговельної діяльності, діяльності з надання платних послуг та діяльності з торгівлі валютними цінностями торгові патенти придбаються окремо для кожного пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної валюти.
Згідно з пп. 267.3.1. п. 267.3 ст. 267 р. ХІІ ПКУ ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг встановлюється сільськими, селищними та міськими радами (далі у цьому пункті — органами місцевого самоврядування) з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року (далі — мінімальна заробітна плата), визначеному цим пунктом, з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту товарів, пункту з надання платних послуг та виду платних послуг.
Ставка збору за провадження діяльності з надання платних послуг встановлюється в таких межах:
а) на території міста Києва та обласних центрів — від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати;
б) на території міста Севастополя, міст обласного значення (крім обласних центрів) і районних центрів — від 0,04 до 0,2 розміру мінімальної заробітної плати;
в) на території інших населених пунктів — від 0,02 до 0,1 розміру мінімальної заробітної плати (пп. 267.3.1. п. 267.3 ст. 267 р. ХІІ ПКУ).
Так, до повноважень органів місцевого самоврядування належить встановлення місцевих податків та зборів у порядку, визначеному ПКУ. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов’язково визначаються об’єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначенні статтею 7 ПКУ, з дотриманням критеріїв, встановлених р. XII ПКУ для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.1, пп. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПКУ). Таким чином, у разі якщо суб’єкт господарювання в одному приміщенні здійснює кілька видів побутових послуг, він може придбати один торговий патент.
Ставки збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, зокрема на здійснення діяльності з надання побутових послуг, встановлюються рішеннями органів місцевого самоврядування і диференційовані залежно від місцезнаходження об’єкта з надання побутових послуг та виду побутових послуг.
