Коментар до листа Мін'юсту від 15.06.2017 р. № 22533/К-14013/8
Строк позовної давності – чому це так важливо?
Підпунктом "а" пп. 14.1.11 ПКУ визначено, що заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності, є безнадійною заборгованістю. Така заборгованість підлягає списанню з балансу як боржника, так і кредитора.
Тож правильне визначення строку давності за заборгованістю впливає як на бухгалтерський, так і на податковий облік.
Докладніше про податкові наслідки списання дебіторської заборгованості читайте тут, а про списанні кредиторської заборгованості тут.
Про те, як створюється резерв сумнівних боргів, за рахунок якого має списуватися безнадійна дебіторська заборгованість, читайте тут і тут.
Правила визначення строку позовної давності за ЦКУ
Згідно зі ст. 256 ЦКУ позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦКУ). Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або триваліша порівняно із загальною позовною давністю (ст. 258 ЦКУ).
Докладніше про те, як визначається строк давності за цивільно-правовими договорами згідно з законодавством України читайте тут.
А як визначити строк позовної давності у ЗЕД?
Звертаємо увагу, що у ЗЕД правила обчислення строків позовної давності мають визначатися згідно з нормами того права, яким регламентується відповідний договір. При цьому учасники правовідносин можуть самостійно обрати право, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Це випливає із норм ч. 1 ст. 5 та ч. 1 ст. 32 Закону № 2709.
До того ж умова про вибір матеріального і процесуального права, яке застосовуватиметься судом у разі виникнення спору за зовнішньоекономічним договором, належить до його обов’язкових умов (п. 1.12 Положення № 201) і має зазначатися в договорі.
Тобто, якщо сторони ЗЕД-договору зазначать у ньому, що строк позовної давності визначатиметься за ст. 257 ЦКУ, то позовна давність триватиме три роки.
Але статтею 8 Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року, яку ратифіковано постановою ВРУ від 14.07.1993 р. №3382-XІI, встановлено строк позовної давності чотири роки. Перелік країн, які є учасниками Конвенції, було зазначено у листі МЗС від 17.12.2007 р. №72/19-612/1-3811.
Чи немає у Конвенції пріоритету над умовами ЗЕД-договору? Яким є строк позовної давності за договором ЗЕД – 3 чи 4 роки?
Позиція Мін'юсту
Мін'юст у коментованому листі зробив такі висновки:
1) враховуючи багатоманіття винятків та умов, передбачених Конвенцією, слід уточнювати правову природу укладеного міжнародного договору купівлі-продажу з метою з'ясування його відповідності умовам, передбаченим Конвенцією. Тобто, спочатку слід проаналізувати конкретний договір, щоб сказати поширюється на нього ця Конвенція, чи ні;
2) з огляду на ст. 9 Конституції, Конвенція є частиною національного законодавства України. Тож зовсім оминути її норми не можна.
Тому Мін'юст вважає: якщо комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент його укладення перебувають у Договірних державах (тобто державах, на які поширюється дія Конвенції), до таких договорів буде застосовуватися чотирирічний строк позовної давності.
Але Конвенція дає можливість не застосовувати її норми за умови, якщо сторони договору міжнародної купівлі-продажу в ясній формі виключили її застосування (ч. 3 ст. 3 Конвенції).
Тож, якщо у ЗЕД договорі буде це чітко обумовлено та наведено строк позивної давності – 3 роки, то саме цей строк буде позовною давністю.
І, зверніть увагу: Конвенція не поширюється на відносини за договором купівлі-продажу низки товарів, зазначених у ст. 4 Конвенції, та на відносини з виконання робіт і надання послуг (ст. 6 Конвенції).
Отже, 3 роки позовної давності буде встановлюватися для випадків:
1) коли сторони ЗЕД-договору вирішили не застосовувати Конвенцію і чітко зазначили про це в договорі. Не зайвим буде зазначити про те, що строк давності за таким договором визначатиметься за ст. 257 ЦКУ;
2) коли договір ЗЕД укладається з країною, на яку норми Конвенції не поширюються;
3) коли договір було укладено на купівлю:
- товарів, які купуються для особистого, сімейного або домашнього користування; предметів, що продаються з аукціону;
- товарів, що продаються в порядку виконавчої дії або іншим чином на підставі закону;
- фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборотних документів і грошей;
- суден водного і повітряного транспорту;
- електроенергії.
4) коли договір ЗЕД укладається на виконання робіт чи надання послуг.
В інших випадках строк позовної давності, згідно з Конвенцією, становить 4 роки (ст. 8 Конвенції). Цей строк може продовжуватися або припинятися, проте його загальна тривалість не повинна перевищувати 10 років (ст. 24 Конвенції). За загальним правилом строк позовної давності починає обчислюватися з дня виникнення порушення зобов’язань однією зі сторін договору.
Які країни ратифікували норми Конвенції?
Свого часу МЗС надавало інформацію з цього приводу у своєму листі від 17.12.2007 №72/19-612/1-3811.
Так, учасниками Конвенції є такі держави: Аргентинська Республіка, Республіка Білорусь, Боснія і Герцеговина, Федеративна Республіка Бразилія, Республіка Болгарія, Бурунді, Коста-Рика, Республіка Куба, Чеська Республіка, Домініканська Республіка, Арабська Республіка Єгипет, Республіка Гана, Гвінейська Республіка, Угорська Республіка, Республіка Ліберія, Мексиканські Сполучені Штати, Республіка Молдова, Монголія, Республіка Чорногорія, Республіка Нікарагуа, Королівство Норвегія, Республіка Парагвай, Республіка Польща, Румунія, Російська Федерація, Республіка Сербія, Республіка Словенія, Словацька Республіка, Республіка Уганда, Україна, Сполучені Штати Америки, Східна Республіка Уругвай, Республіка Замбія.
